Суспільному волонтерка розповіла, що до всіх військових ставиться, як до рідних дітей, намагається виконати їхні запити та закрити потреби, тому й отримала позивний “мама Лора”.
Жінка каже, що для плетення сіток почали збиратися на центральній площі селища. Щодня сюди приходить орієнтовно до десятка місцевих жителів. За місяць жінки орієнтовно сплітають до 30 сіток в центрі селища.
Від початку повномасштабного вторгнення плести сітки почали волонтерки і в місцевому краєзнавчому музеї, каже директорка Наталія Ковальчук. З її слів, найбільше замовлення, яке доводилось виконати — це по 2 га сіток за місяць.
“Один рулон з трьох трьохсотметровий до 4 000 гривень коштує рулон спанбонд для основи. Це практично виходить рулон на 200 м. Для нарізки стрічок нам зробили такий апарат. Це зробив в нас пан Юрій із Дрогобича. Він привіз сам його склав тут”, — розповіла Наталія Ковальчук.
Зі слів мами Лори, сітки плетуть на капронових основах, тому що це дешевше. Гроші збирають на місцевих ярмарках, майстер-класах і просто люди кидають проходячи повз волонтерів у благодійну скриньку. З її слів, у місяць вдається зі скриньки назбирати 3-4 тисячі гривень. Це, говорить жінка, хороша сума, бо в селищі проживає 5 тисяч населення — це в основному пенсіонери та підлітки.
Як розповідає Лариса Коржова, в усіх дівчат-волонтерок, які долучаються до плетення сіток хтось із родини служить — чи брат, чи син, чи чоловік.
“Сьогодні я прийшла з своєю донькою з шестирічною Софією. Вона вирішила нам сьогодні допомагати. Завжди проситься зі мною, їй цікаво. Взнала, що тут плетуть сітки, допомагають на армію і так почала ходити”, — розповідає волонтерка Олена Бичук.
Волонтерка мама Лора виконує комунікаційну функцію. До неї пишуть військові, друзі, знайомі, родичі та передають замовлення та побажання хлопців з передової.
“Так і пишуть: “Мама Лора, можеш нас накрити сєточками?” Мама Лора, у нас машина полетіла, допоможи з ремонтом. Тобто ми відкликаємося. У мене, я завжди акцентую, нема чужих дітей і чужих воїнів”, — розповідає волонтерка.
Її найстарший з семи дітей син Ісус має позивний “Джізас” — 10 років у війську, пішов добровольцем у 18 років. Так само й донька Наталія, у 18 років підписала контракт та вже три роки служить в 100 окремій механізованій бригаді.
“Він прийшов, сказав, що я хочу йти воювати. Я сказала: “Сину, я з повагою відношусь до твого рішення”. Мама буде молитися і він уже 10 років як на війні. Наталя — донька, вона по характеру така амазонка, я кажу на маму схожа. Вона каже, що служба в ЗСУ — це її призвання”, — говорить мама Лора.
Зі слів жінки, діти — це перше, що дає її силу не опускати руки, допомагати війську та працювати задля перемоги.
