Микола Карабан працює хірургом-проктологом у Волинській обласній клінічній лікарні. Закінчив Тернопільський медичний університет, у 1983-1986 роках працював в Алжирі, за плечима має 53 роки досвіду у медицині.
Суспільному лікар розповів, що вплинуло на його вибір професії, чому хвилюється під час операції та що його заспокоює.
Як розповідає Микола Карабан на вибір професії вплинули три чинники. Перший — його тато мав друга, який постійно спонукав Миколу в дитинстві бути хірургом. Другий чинник — друг хотів бути військовим хірургом і дав почитати книгу “Серце хірурга” професора Углова. Книга справила враження на тоді ще школяра Миколу Карабана, йому дуже сподобалась робота хірурга, описана в книзі.
Третій чинник — в старших класах вчителька запросила спеціалістів різних професій, кожен говорив про свою, і найяскравішою була розповідь хірурга. І все це склалося, що після закінчення школи вступив до Тернопільського медичного університету, каже лікар.
Спецординатуру проходив на кафедрі проктології Київського медінституту. Коли її закінчив, то місць в проктології не було, довелося ще працювати декілька років в судинній хірургії.
“Я почав робити складні операції на кишківнику і мені сподобалось. На шостому курсі в нас з’явився дитячий хірург. Це були перші операції — апендектомії у дітей. Так було, що він дивився в стороні, а я сам робив. Це було зухвало з мого боку, але я дуже хотів”, — каже Микола Карабан.
Микола Карабан каже, що хвилювання були на початках діяльності, коли переживав за післяопераційний перебіг у пацієнтів. Ці нервові переживання відображаються на лікарях та шкодять їм, говорить лікар.
“У моїй роботі важливий досвід помножений на зусилля і допомога Бога, вона завжди актуальна. Коли треба прийняти складне рішення — треба бути спокійним, тоді воно дає успіх”, — говорить лікар.
Зі слів Миколи Карабана, у відділенні проктології за рік роблять 700-800 операцій. За роки його роботи медицина дуже змінилася. Микола Карабан пригадує 1983-1986 роки, коли працював в Алжирі, там вперше побачив УЗД-апарат, за допомогою якого було легше діагностувати захворювання.
“Уже ми прийшли до того, що є лапароскопічна хірургія. І мої учні в цьому напрямку мене перевершують, працюють і це майбутнє. А це ще не кінець, тому що є роботохірургія. Якої ще тільки-тільки початок в Україні”, — каже Микола Карабан.
Лікарі Волинської клінічної лікарні були одними із перших, хто робив “колопластику” — це був прорив в медицині і Волинь була серед лідерів в цьому напрямку, говорить Микола Карабан, деякі операції можуть тривати по 8 годин, для цього треба мати фізичні сили.
“Хірургія це посвята. Я щасливий, коли пацієнта виліковуємо і він йде здоровий і довго живе, а для цього треба вчасно звертатися до лікарів і проходити медичні обстеження”, — каже лікар.
Микола Карабан говорить, що відновлюється пораючись в городі. Має присадибну ділянку, вирощує помідори і забуває про хірургію.
