Тетяна каже, що основа смаку — прості інгредієнти, які є майже в кожному господарстві.
“Натурпродукт — картопля. Тремо картоплю, додаємо цибульку, яйце. Наліпили і поставили в піч. З печі все лучше”, — говорить жінка.
Щоб деруни були м’якими та ніжними, до сирої картоплі додають варену — це один із головних секретів.
“80% картоплі сирої тертої і 20% вареної. Варену розтовчемо, додаємо трошки кефіру або кислого молока — воно пухкіше, воно лучше”, — ділиться господиня.
Картоплю натирають на дрібній тертці, додають цибулю, яйця та сіль. Частину маси використовують одразу, а частину — заготовляють.
“Як гості сходяться — у нас деруни. Засипали борошном і в холодильник. Прийшли гості — все під рукою”, — каже Тетяна Ломакіна.
Окремо готують начинки. Для дерунів із м’ясом використовують домашній фарш із цибулею та спеціями. А от для пшоняних — варять кашу на молоці.
“Пшоно варимо, додаємо сир і натуральне масло. Дуже смачні деруни з кашею”, — розповідає жінка.
Кашу перемішують із сиром, формують кульки й загортають у картопляну масу. Так само роблять і з сирною начинкою — додають яйце та сіль.
Готують деруни переважно в печі: спочатку вигрібають жар, а тоді ставлять деко з наліпленими виробами.
“Вигребли жар і вставили в піч. З печі на бляшці — найсмачніше. Нас так навчили наші матері”, — каже господиня.
Втім, є й швидший спосіб — на сковорідці. Його частіше використовують для молоді або коли потрібно швидко нагодувати сім’ю.
“Це дуже швидко — 10 хвилин, і можна сім’ю нагодувати”, — додає вона.
У селі звикли готувати великими порціями — одразу на кілька днів або щоб пригостити гостей і сусідів.
“Було багато людей і всі люблять деруни. Хай їдять. Гості, сусідів поскликаю”, — говорить Тетяна.
Подруга господині Ольга Ковальчук каже, що деруни страва проста, але дуже поживна.
“Деруна з’їси — цілий день на полі будеш сапати і нічого не хочеться”, — каже вона.
Жінки додають: у складні часи саме такі страви рятували родини.
“Як війна була, то тільки на картоплі Україна жила”, — пригадує Ольга Ковальчук.
Попри труднощі, у Журавичах намагаються триматися разом — готують, діляться продуктами й підтримують одне одного.
“В нас нема такої хати, щоб біда не торкнулася. Але рятуємо одне одного”, — каже Тетяна Ломакіна.
Секрет довголіття, запевняє жінка, не лише в домашній їжі, а й у ставленні до життя.
“Дуже велике діло — мати чисту душу. І рано встав, усміхнувся, Богу помолився — і день буде добрий”, — говорить жінка.
Для мешканців Журавичів деруни — це не просто страва. Це спогади про дитинство, праця, яку передають із покоління в покоління, і можливість зібратися разом за одним столом.
“В гурті і каша їсться, і борщ їсться. А самому не хочеться”, — додає Ольга Ковальчук.
