Смолярі Ковельського району – найбільше село в Старовижівській громаді. Тут нараховується понад тисяча жителів. Місцеві розповіли, як тут пристосувалися до відключень світла, йдеться в сюжеті ТРК «Аверс», – пише ІА Волинські новини.
«Світло – не проблема. Проблема – війна», – наголосив місцевий мешканець.
Галина мешкає в рідному селі, як і її діти.
«Село в нас хороше. Люди хороші. У мене тільки кілька курок і собака. Не тримаю господарку. Мої діти тут живуть, то я до них ходжу, а вони – до мене. Молодь повиїжджала. Немає її. Як я йду по хліб, то, буває, жодної людини не зустріну. Село майже мертве. Роботи немає. Тому люди, ті, хто має здоров’я, їдуть на заробітки в Польщу. Тут працюють тільки вчителі. Ще одна медичка в нас є на ціле село», – розповіла Галина.
Юрій не уявляє свого життя без села. Розповів, як попри відключення світла люди тут дають собі раду.
«Дровами грубку затопив, то й тепло в хаті. Коли світло вмикають, то заряджаємо все, що можна. Пристосовуємося. Є павербанк, ліхтарики. Свиней, курей тримаємо. Корови немає… Я народився в селі і мене в місто не заженеш. І в селі жити чудово. Головне – не шукати зайвої роботи, як буває, коли встав і до самої ночі працюєш. Те, що треба, зробив, і зайвої роботи не треба шукати, бо світу не бачитимеш», – наголосив Юрій.
«У селі легше жити. Усе є. Є грубки, тому тепло. Як світла немає, то це не катастрофа. Маємо ліхтарики, свічки, в багатьох є інвертори. Люди підготувалися», – додала Ольга.
Найбільше пожвавлення в селі – біля магазину. Люди сходяться, перемовляються, діляться новинами. Усі йдуть до магазинку, коли сюди привозять свіжоспечений хліб.
«Я отримую три тисячі гривень пенсії. За це і живу. Моя дружина, правда, ще в школі працює. Ото все наше життя. Роботи немає. Колись у мене з пенсії виходило 120 доларів, а зараз – тільки 70 доларів. Що за ці гроші купиш? Але мусимо жити якось», – сказав Валерій.
Продавчиня в місцевому магазині Любов зауважила, що зараз люди купують менше.
«Купують те, що треба. Зараз піде насіння. А як буде наближатися Пасха, то люди будуть білити, фарбувати. Більшість людей самі хліб печуть», – сказала вона.
Смолярі – мальовниче село. Довкола ліси, свіже повітря, тиша. Є школа. Тут знають ціну праці й бережуть традиції. Якби тільки були робочі місця, щоб молодь не шукала долі по інших містах чи країнах.
