Волинянин Руслан Гоголь служить заступником командира стрілецького батальйону особливого призначення Нацполіції. Виконував бойові завдання на Торецькому та Покровському напрямках, – пише Суспільне.
Історію бійця 4 лютого оприлюднила пресслужба Національної поліції України.
За словами Руслана Гоголя, раніше чоловік мав бойовий досвід у 2014 році. Наприкінці лютого 2025 року підрозділ отримав бойове розпорядження та вирушив на Торецький напрямок.
“Ми працювали на Торецькому напрямку до початку літа. Позиції мали в самому Торецьку та на підступах до міста. Завдання було одне — давати відсіч, щоб ворог не просувався далі й обороняти сам Торецьк”, — розповів він.
Згодом підрозділ перевели на Покровський напрямок. Там бійці понад місяць утримували позиції. За словами заступника командира, на цій ділянці були втрати.
“Найстрашніше —коли з групою втрачається зв’язок. Бачиш на моніторі, що по них працює ворожа артилерія, скиди, і ти не знаєш, чи вони живі. Найскладніше, коли від твого рішення залежить життя побратимів”, — розповідає Руслан Гоголь.
За його словами, найважче — запланувати ротацію або вихід на позицію. Зазвичай, хлопці йдуть пішки, погані погодні умови, у небі чатують ворожі дрони. Іноді вихід може тривати до трьох діб, хоча відстань становить усього два-три кілометри.
“Ситуація змінюється кожну хвилину, тому важливо мати декілька планів. Страшно, якщо у тебе тільки один алгоритм дій, бо від твоїх рішень залежить найголовніше — життя хлопців”, — зізнається заступник командира.
Чоловік також пригадав випадок, коли група переміщалася на іншу позицію, і один із бійців наступив на міну, внаслідок чого йому відірвало ступню. Для евакуації використали наземний роботизований комплекс, який подолав близько 12 кілометрів.
“Поки НРК доїхав, побратими вже надали йому допомогу. Вони поклали бійця на комплекс, а ми відслідковували маршрут за допомогою камер. Все йшло добре, аж раптом за 800 метрів до точки забору в НРК сіли батарейки. Хлопці миттєво зреагували, ризикуючи, вибігли рятувати побратима”, — розповідає Руслан.
На початку березня кілька груп підрозділу зайшли на околиці Новоторецька. Вони утримували позиції в приватних будинках, сектор складав 50–100 метрів, контролювали перехрестя та вулиці. Інформацію передавали в штаб, де вже вирішували — висилати борти чи працювати артилерією.
“На цих позиціях ми пробули майже два місяці. В основному зв’язок був тільки по радіостанції. Зробити ротацію було складно, адже противник відстежував кожен наш рух. Ми розуміли, що броньована машина з хлопцями просто не доїде, тому чекали вдалого моменту”, — пригадує Руслан Гоголь.
Війна, за словами Руслана, змінила його та ставлення до життя: він більше цінує сім’ю, друзів, батьків та побратимів, і точно знає, за що воює.
“Я не хочу жити на Росії і борюся за те, щоб Україна була вільною. А ще хочу миру та спокійного життя для наших людей”, — ділиться заступник командира.
За успішне виконання бойових завдань Руслан Гоголь був нагороджений відзнакою Головнокомандувача ЗСУ “Сталевий Хрест”.
