67-річна Валентина Олеш із села Нові Підцаревичі Маневицької громади взяла під опіку шістьох онуків, батько яких зник безвісти на війні. Її доньку, матір дітей, позбавили материнства 2024 року. Це сталося через пів року після того, як зять Олександр Будько зник на фронті. Зв’язок з чоловіком обірвався 28 грудня 2023 року, коли він воював на Харківському напрямку.
Нині під опікою пенсіонерки п’ятеро дітей, одній з дівчат нещодавно виповнилося 18 і вона почала жити окремо, розповіла Суспільному Валентина Олеш.
Зі слів жінки, її зять Олександр пішов на війну добровольцем. Тоді йому було 48 років, у ТЦК він не зізнався, що є батьком дев’ятьох дітей, шестеро з яких тоді були неповнолітніми.
“Він у військкоматі сказав, що має двоє тільки дітей. Уже пізніше, як вже він приїжджав у відпустку, то я просила: “Саша, я зберу дітей і піду в військкомат, хай тебе звільнять”. А він просив не робити цього, казав, що він має захищати своїх дітей”, — пригадує Валентина.
Після зникнення Олександра Валентина Олеш дізналася від працівників соцслужб, що її доньку, яка зловживала алкоголем, збираються позбавити материнських прав, а дітей переведуть в інтернат. Тоді, каже пенсіонерка, вирішила — діти будуть жити із нею. Право на опіку вона виборола у суді.
З бабусею зараз живуть: 16-річна Юлія, 15-річна Анна, 13-річний Роман, 12-річний Артем і 8-річна Олена. З матір’ю діти не спілкуються.
Валентина Олеш розповідає: діти дуже сумують за батьком. Найстарші після його зникнення оббивали пороги ТЦК, шукали будь-яку інформацію про Олександра у соцмережах. Декілька разів натикалися на дані, що батько у полоні, але підтвердження цьому досі не мають. Зараз про долю військовослужбовця нічого невідомо.
“Саша дуже любив дітей, у нього був м’який характер, — говорить Валентина. — Він мені завжди допомагав по господарству, а вже як на війні був, то присилав гроші на дітей”.
Хлопці і дівчата розповіли Суспільному: жити у селі з бабусею їм подобається. Зі слів 12-річного Артема, після зникнення тата брати і сестри намагаються допомагати бабусі по господарству.
“Треба дрова поносити, сіно скинути, корову напоїти. У нашій сім’ї зараз головна бабуся. Вона добра, але може бути і строга, — каже хлопець. — Хочу, щоб війна закінчилася і тато вернувся додому. Ми були дуже раді, коли він приїжджав у відпустку”.
Зі слів Валентини Олеш, вона і онуки не полишають надії знайти Олександра. Жінка зверталася з офіційними листами у ГУР, Червоний Хрест та СБУ, про те, чи перебуває Олександр Будько в полоні. Прийшла відповідь, що така інформація не підтвердилася. З допомогою Суспільного родина сподівається, що отримає звістку від побратимів Олександра, які можуть розповісти про його долю.
