Жінка розповіла Суспільному, що працює щодня з дев’ятої ранку за старою ручною машинкою, якій майже 70 років.
“З мене онучка сміється, каже: “Баба як на роботі”. Я зранку вийшла, курям дала, й одразу сідаю, й шию”, — говорить волинянка.
Валентина Джам каже, що взялася за пошиття, бо хоче підтримати українських захисників: “Я піддержую наших воїнів, нашу Україну. Я є українка!”
Родина на фронті та щоденні тривоги
Жінка має п’ятеро дітей, внуків і правнуків, загалом 30 людей. Частина рідних мешкає на Волині, інші — у Києві, Дубищах та за кордоном.
Двоє синів та онук Валентини служать у війську. Один із синів — військовий пенсіонер, який після початку повномасштабного вторгнення знову став до лав оборони.
“Я їх не питаю і кажу: мені нічого не кажіть, бо то ваше. Ви мені подзвоніть, щоб я почула ваш голос. Я почую ваш голос — я сама оприділю, як ви”, — говорить жінка.
Як почалося волонтерське шиття
На початку 2022 року Валентина почала в’язати шкарпетки для військових — з того, що знаходила вдома або що приносили люди. Згодом дочка принесла зразок адаптивних трусів для поранених бійців. Тоді у селі майже не було потрібних матеріалів.
“Комбінувала їх, бо то ж на раз. Нема липучки ніде. Внучка вичитала — виписали. Потім внук зо Львова привіз ліпучок”, — згадує жінка.
Першими вона шила речі для шпиталів — із липучками з боків, щоб одяг легко було вдягати і знімати. Згодом почала робити й інші види адаптивної білизни.
За підрахунками жінки, вона вже пошила 600 одиниць одягу на липучках, 430 пар “сімейних” трусів і ще 130 — у процесі. Загалом виготовила понад 1030 одиниць білизни й одягу.
Матеріали від людей і машинка-ровесниця
Тканини Валентині приносять місцеві жителі та волонтери. Переважно це нова постільна білизна, яку можна переробляти на адаптивні комплекти.
“Машинка — моя ровесниця. Їй, мабуть, років 70. Вона ручна була”, — каже волонтерка.
Працювати Валентина навчилась ще у 1961 році — спершу в швейній майстерні в селі, а потім закінчила навчання у Кам’янці-Подільському як майстер з пошиву чоловічого верхнього одягу.
Син, який живе у Швейцарії, допоміг забезпечити будинок аварійним освітленням. Незважаючи на минулий інсульт і проблеми із зором, Валентина продовжує працювати.
“Що б мені хотілося — щоб був мир, щоб було спокойно, щоб наші повернулися всі, хто де є по світах”, — каже жінка.
Волонтерка з Луцька Олена Мисковець розповіла Суспільному, що адаптичний одяг від Валентини Джам вона передає за запитами військових у стабілізаційні пункти та шпиталі.
“Це польові госпіталі ближче до лінії зіткнення, де хлопці отримують першу допомогу і часто проводять операції, там є потреба в білизні. Ми відправляємо потихеньку — по 10 пар, по можливості”, — розповіла волонтерка.
За словами Олени Мисковець, одяг, який відшиває Валентина, відправляли на Суми, Харківщину та Курщину.
