Уродженка Маневич Тетяна Новарчук (нині Павлік) захищала честь України в складі Національної молодіжної збірної команди України з футболу. По завершенні спортивної кар’єри, п’ять з половиною років тому, колишня спортсменка заснувала жіночий футбольний клуб «Амазонка», пише Олена БИЧКОВА “Нова доба”.
Сама Тетяна розпочала дружбу із м’ячем ще з малих літ. Її не цікавили ляльки, більшість часу вона проводила із хлопцями, ганяючи м’яча. З великим бажанням пішла займатися футболом до Маневицької ДЮСШ. В команду нарівні із хлопчаками набирали й дівчаток, щоправда, із часом вона залишилася єдиною в хлопчачій команді, яку тренував Анатолій Федік. Футболом, можна сказати, просто марила. Мама згодом звикла до розбитих колін доньки і до того, що «плакав» її улюблений серіал, коли по телевізору транслювали футбольний матч.
– В складі футболістів Маневицької ДЮСШ виступала в багатьох турнірах, – розповідає Тетяна Юріївна. – Мене помітили, запросили грати за київську команду «Атекс», згодом я входила до складу чернігівського жіночого ФК «Легенда», який, до речі, неодноразово був чемпіоном України і вважався одним із найтитулованіших клубів в історії жіночого футболу нашої країни. Під синьо-жовтим прапором грала на міжнародних змаганнях в складі національної футбольної команди. Моє амплуа – півзахисник, гра – атакувального плану, адже забивати голи – це такий кайф.
Паралельно Тетяна навчалась в київському Національному університеті харчових технологій, здобула спеціальність інженера-технолога. Коли вирішила створити сім’ю, в 21 рік ухвалила рішення закінчити спортивну кар’єру.
– Скажу чесно: втомилась, бо з десяти років у футболі, – зізнається моя співрозмовниця. – Тренування, збори, ігри. Чоловік ніякого відношення до футболу не мав, він лучанин, а доля звела нас на відпочинку на озері Тросне поблизу Карасина.
Коли молода сім’я оселилась в Луцьку, для Тетяни почався пошук себе у професійному житті. Працювала технологом на підприємстві харчової промисловості біля обласного центру в с. Гаразджа, де виробляли прянощі і приправи, була розробницею нової ароматної суміші. Пробувала свої сили в б’юті-індустрії: закінчила курси перукарів, займалась шугарингом. Народила двох синів, з радістю присвячуючи себе материнству. Щаслива мама і дружина, здавалось, що ще потрібно? Відповідь на це питання знала: професійної реалізації себе як тренерки. Спочатку лише мріяла про це, та якось почула від знайомого: «Мрії мають втілюватись у життя. Потрібно не боятись змін».
Відтоді Тетяна пішла працювати вчителькою фізкультури в школу, вела спортивні секції.
– Та душа прагнула більшого, дуже хотіла відкрити футбольний клуб для дівчаток, – вертається в минуле моя співрозмовниця. – Майже 6 років тому взялась втілювати свій задум в життя. Вчилась на власних помилках, засмучувалась від невдач, але вперто йшла вперед. Заснувала громадську організацію, її повна назва «Жіночий футбольний клуб «Амазонка». Тренування проходять на двох локаціях в Луцьку 3-4 рази на тиждень. В клубі займаються дві команди по 15-20 юних спортсменок віком від 6 років. Беремо участь в багатьох змаганнях – як на Волині, так і по Україні, за кордоном. В той же час залишаюсь працювати вчителькою фізкультури у місцевій школі.
Нещодавно юні амазонки із тренеркою повернулись зі Швеції, де представляли місто Луцьк, Україну у престижному міжнародному 35-му турнірі літніх ігор в м. Пітеа, в якому взяли участь команди з 15 країн світу. Приїхали звідти із перемогою.
Цьогоріч також юні футболістки з ФК «Амазонка» разом із спортсменками ДЮСШ Маневичі й тренеркою Надією Шпак (на знімку) в складі волинської команди захищали честь області на чемпіонаті ГО «Колос» із футзалу серед дівчат. Наші футболістки посіли почесне друге місце.
Успіхи підопічних – це завжди приємно і радісно, та за ними стоять титанічна праця, постійне вдосконалення тренерської освіти. Нещодавно Тетяна Юріївна взяла участь у міжнародному проєкті «Курс тренерства з футболу для дівчат», два етапи якого проходили в Румунії. Диплом про завершення навчання вона отримала з рук Андрія Шевченка – президента футбольної федерації України (на знімку). А попереду – тренування, збори, виступи в різноманітних турнірах, як колись – в дитинстві та юності, тільки нині вона в ролі тренерки. А це дуже велика відповідальність, коли потрібно бути для вихованок не лише наставницею, а й психологинею і навіть мамою.
– Тренерство вимагає дуже багато часу, я навіть деколи відчуваю себе винуватою перед сім’єю, що не можу приділяти рідним скільки б хотіла часу, – каже Тетяна. – Але чоловік розуміє, що я живу футболом. Можу повністю покластися на нього, коли виїжджаю на змагання. Сини не є великими фанатами цього виду спорту. Старший, 15-річний Ілля, займається дзюдо. Радію, що мені вдалось втілити свою мрію в життя, тішуся здобутками своїх вихованок. Не знаю хто із них пов’яже своє життя із футболом, та я впевнена, що цей вид спорту навчає їх командній грі, дисципліні, відповідальності, розвиває лідерські якості, формує характер.
Фото із домашнього архіву Тетяни ПАВЛІК
