Жінка розповіла Суспільному про свого загиблого чоловіка та написання книги.
Андрій Серганчук був учасником Революції Гідності та захисником Донецького аеропорту. Під час повномасштабної війни воїн був майстром відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів.
Пройшов бої під Бахмутом, і Лиманом і Торецьком. Саме за бій у Торецьку загинув 16 лютого цього року, його засік FPV-дрон, каже дружина Наталія, йому було 40 років.
“Сім’ї загиблих живуть, все одно, у своєму світі, бо для нас кожен день можна порівняти навіть деколи з тортурами, бо ти робиш всі звичні речі — їсиш, ходиш на роботу, займаєшся дитиною. Але є нюанс, коли дитина приходить і забуває, що тато загинув. І каже тобі: “Мам, а коли тато приїде”. А потім — а, я згадав, тата вже немає…”, — говорить Наталія Патійчук.
Зі слів дружини, Андрій Серганчук вже під час повномасштабного вторгнення мав багато поранень і міг взагалі не воювати, але він вирішив все ж таки піти. Перед тим чоловік служив у 80-ій окремій десантно-штурмовій Галицькій бригаді, але потім перейшов у волинську 100 ОМБр Сухопутних військ України.
Як каже Наталія Патійчук, чоловік перекваліфікувався на дрони, почав ними керувати, пізніше став сапером і споряджав такі дрони як “королева шершнів” і “вампіри”.
“Коли приходять побратими, друзі Андрія і починають дитині розказувати — а ти знаєш, твій тато, він нас врятував, ми попали в якусь таку ситуацію, якби не він ми б загинули чи ще щось. Я вирішила зробити цю книгу, щоб син не забув батька і ним пишався”, — розповідає Наталія Патійчук.
Наталія Патійчук працює у Малій академії наук, а за сумісництвом опікуються місцевим музеєм російсько-української війни на першому поверсі Центру позашкільної освіти.
“Коли в нас поставало питання — що ти хочеш на День народження, чи Новий рік. Я завжди казала — я дружина військового, я музейник, тому всі мої подарунки такі. А він — ну крила я тобі з КАБа подарую. І ці два крила з Краматорська тут, у музеї”, — розповідає Наталія Патійчук.
Нині у музеї зберігається каска та бронежилет Андрія Серганчука. Коли син сумує за татом, каже Наталія, то приходять сюди.
“Музей поєднав нас. Все життя було пов’язано і з музеєм і з військовою справою. Я навіть не уявляю, хто для мене був би кращим чоловіком і батько він просто неймовірний. Він ходив на всі УЗД, на пологах був, перерізав пуповину. Ми назвали сина Максимом, бо він каже — кулемет “Максим”, тому Максимко”, — розповідає Наталія Патійчук.
Нині дружина уже назбирала голоси для присвоєння Андрію звання Героя України, і каже — робитиме усе, щоб чоловіка не забував не лише син, а й українці.
