Дружина та синочок загиблого волинського Героя Сергія Олексюка просять підтримати петицію до Президента України Володимира Зеленського щодо надання йому звання Героя України.
Сергій народився 08 травня 1991 року в місті Луцьк. Все своє життя прожив у рідному місті, тут здобув вищу освіту та працював на місцевому підприємстві. Ще з юності займався спортом, неодноразово здобував перемогу на турнірах з кікбоксингу та отримав звання кандидата в майстри спорту з пішохідного туризму. Він був коханим чоловіком та люблячим татом. У нього залишився семирічний синочок Тимофій, який вже ніколи не обніме тата…
Хто як не я? Добровільно став на захист своєї країни…
На початку 2023 року вступив до лав Збройних сил України. Після навчання у Великій Британії отримав посаду стрільця-снайпера 2 десантно-штурмового відділення, 2 десантно-штурмового взводу 2 десантно-штурмової роти у складі 82 окремої десантно-штурмової бригади, яка брала участь у бойових діях на Запорізькому напрямку. Там Сергій мужньо захищав Батьківщину…
Зник безвісти і навіки повернувся додому лише через півтора року
Під час виконання бойових завдань біля населеного пункту Вербове Запорізької області 19 вересня 2023 року Сергій зник безвісти. Лише через рік і 5 місяців його тіло повернули додому для гідного поховання. За словами побратимів, Сергій був вправним, мужнім воїном, його оптимізм, енергія, завзятість надихали оточуючих у найскладніших ситуаціях. Він був щирим, відвертим, доброзичливим, надійним товаришем, завжди підтримував та надавав допомогу, навіть, будучи пораненим на полі бою, до останнього свого подиху був вірним присязі. Сергій Олексюк загинув смертю хоробрих, відстоюючи незалежність і територіальну цілісність нашої держави. Він поклав своє життя заради миру та незалежності України. Йому назавжди залишиться 32 роки…
Університетська історія кохання Сергій та Інни
З дружиною Інною Сергій познайомився в університеті. Тоді обом було лише по 18 років. Навчалися разом в одній групі, відразу виникла дружба, яка згодом переросла в кохання. Вже по закінченню університету 2015 року закохані одружилися, а через деякий час у них народився синочок. Сергій був дуже хорошим татом, постійно проводив час разом з сім’єю. Йому подобався активний відпочинок на природі, в горах. Дуже любив проводити час з сином, розповідав йому цікаві історії, навчав та мріяв про те, що коли син підросте піти з ним на полювання, адже і сам був вправним мисливцем. Та не судилося…
На побачення через всю країну…
З початком повномасштабного вторгнення добровільно звернувся до ТЦК, а вже згодом став на захист країни. Дружинна Інна дуже переживала за коханого та зрештою підтримала його рішення. За рік служби їх зустрічі хоч і були короткочасними, але вона завжди знаходила можливість поїхати до нього, де б він не був.
Сергій дуже хотів стати снайпером, адже був мисливцем тому вмів поводитись зі зброєю. Пройшов навчання в снайперській школі.
Далі в складі новоствореної бригади вирушив брати участь в контрнаступі на Запорізькому напрямку. Усі бойові завдання виконував з успіхом, проте під час одного з боїв при виконанні складного завдання вся група, яка вирушила на завдання, зникла безвісти. Лише четверо побратимів згодом виявили в полоні.
Півтора року невідомості та надії… але дива не сталося
1 рік і 5 місяців Сергій вважався зниклим безвісти. Дружина увесь цей час не припиняла пошуків, зверталась у всі можливі структури, фонди і організації, переглядала ворожі канали в Інтернеті з надією побачити його живим… Лише ця надія тримала її увесь цей час допоки тривав пошук.
Однак дива не сталося… Під час повернення з полону одного із побратимів, а згодом і інших вона дізналася, що її Сергійка більше немає… За словами побратимів він отримав дуже важке поранення. Вони вирушили на штурм ворожих позицій, дивлячись смерті в обличчя, адже кожен розумів, що з такого завдання можна не повернутись… Ворожа артилерія накривала безперервно декілька годин. Сергій ні на мить не припиняв вести бій, робив все можливе, але в якийсь момент під час руху по траншеї вийшов вперед, де спіймав кулеметну чергу, прикривши собою побратимів…
Згодом її Сергія повернули в Україну під час одного із обмінів тілами. Особу було встановлено за результатами тесту ДНК.
В лютому цього року провести в останню дорогу та віддати останню шану захиснику зібралися всі рідні, друзі, колеги та небайдужі лучани. Він назавжди залишиться в пам’яті добрим, щирим, сміливим, відважним, завжди готовим прийти на допомогу.
Підтримати петицію про надання Сергію Олексюку звання Героя України можна за посиланням
Редакція видання Волинь інфа висловлює щирі співчуття дружині Інні, синочку Тимофію, а також рідним та близьким загиблого Героя!
Матеріал підготовлено із розповіді дружини Інни Олексюк. Фото із сімейого архівую
