27-річний боєць із Запоріжжя Ігор Пшеничний після лікування хоче залишитися у Луцьку. Захисник потрапив на Волинь торік у листопаді після поранення, яке отримав на Донеччині.
Читайте також: У Старовижівській громаді помітили сімейство диких кабанів
Коли розпочалася повномасштабна війна, працював слюсарем на заводі “Моторсіч”, розповів Суспільному військовослужбовець. З його слів, покинув роботу і добровільно пішов у військкомат.
“Не міг прийти в себе, що я вже без ноги”
“Спочатку служив в 93, перейшов торік у 28 бригаду. За три роки війни, що я побачив, – це кров, адреналін і безліч випитих енергетиків”, — каже боєць.
Захисник служив стрільцем-санітаром, втратив ногу торік 12 листопада біля села Дружба на Донеччині.
“Я надягнув турнікет. І побратим каже: пацан, ти будеш жити. В Дружківці, вже коли проснувся, мені кофту надягнули, дали речі мої й цей пакет. Кажу: що це? Нога. Мені стопу віддали”, — говорить Ігор Пшеничний.
Після операції в Дніпрі бійця відправили в госпіталь ветеранів війни до Луцька, де він лікується понад два місяці. Зізнається: довгий час не міг усвідомити, що втратив ліву ногу.
“Я навіть не зрозумів, чи приліт був. Я думаю, це не пелюстка, бо одірвало відразу. В мене спочатку паніка була. Не міг прийти в себе, що я вже без ноги”, — пригадує захисник.
“Я не повинен здатись, а надихати таких же побратимів, як я”
Аби врятуватися від депресії, за порадами психолога та волонтерів Ігор почав відвідувати ампфутбол, малювання, стрільбу з лука, арттерапію. Ці заняття, каже, повернули йому віру у себе.
Тепер захисник з Запоріжжя після лікування хоче оселитися у Луцьку — місті, у яке спершу не хотів їхати.
“Я бачу, що тут у мене все вийде. Люди такі чуйні, приязні, завжди поможуть, завжди підкажуть, — каже Ігор Пшеничний. — Дякую Богу, що не відібрав в мене життя. Я не повинен здатись, а йти тільки вперед і надихати таких же побратимів, як я”.
На Волині боєць познайомився з дівчиною. Мріє завоювати її серце. Далі ж, після протезування, піти працювати й волонтерити.
Читайте також наші новини у Facebook
