Протягом двох тижнів двоє лікарів акушерів-гінекологів пологового відділення Волинського обласного перинатального центру Вадим Ліщук та Ярослав Загоруйко працювали в онкологічному центрі у Херсоні.
Читайте також: Приїхав з фронту, щоб побратися з коханою: у Луцьку одружився військовий
Лікарі розповіли Суспільному про те, в яких умовах їм довелося лікувати пацієнтів та допомагати персоналу онкоцентру у Херсоні.
“Жодного вцілілого будинку немає”
У перший день приїзду лікарям зробили екскурсію Херсоном та тими районами міста, де безпечно перебувати. Побачене вразило медиків з Волині.
“Жодного вцілілого будинку немає. Фактично, десь немає вікон, десь немає дверей, десь немає поверху, двох-трьох, а дещо навіть повністю зруйноване, спалене. Мало людей, все похмуре, розбите. Тут прильоти, там приліт, — каже Вадим Ліщук. — Тобто, одне — це побачити десь по телевізору, а друге: це побачити наживо”.
Ярослав Загоруйко каже: знав, куди їхав, завжди дивився новини, відстежував ситуацію в Херсоні.
“Переживання, звичайно, було. Тільки приїхали до Херсону, ще на самому вокзалі було чутно вибухи, якось стало не по собі, — пригадує Ярослав Загоруйко. — Постійно були обстріли. Маленькі магазини працюють і два великих супермаркети на все місто залишилось”.
“Прилетів снаряд, вдарило, здригнувся і далі оперуєш”
Лікарі акушери-гінекологи з Волинського обласного перинатального центру працювали в гінекологічному відділенні Херсонського онкоцентру. Розповідають: в їхні обов’язки входила допомога у веденні документації, прийомі пацієнтів, огляді та на операціях. Працювати доводилося під постійними обстрілами.
“Були випадки, що бомбили навіть тоді, коли ми перебували в операційній. Прилетів снаряд, вдарило, здригнувся і далі оперуєш. Як казала одна молодша медсестра, ми приходимо на роботу, допомагаємо людям, ідемо додому і не знаємо, чи ми проснемося зранку, чи не попаде ракета в нашу будівлю”, — говорить Ярослав Загоруйко.
Пацієнти були від 45-50 років. Щодня проводили 3-5 операцій.
“Перші дні було важко, тому що прильоти кожен день. Інтенсивність зростала ввечері, десь орієнтовно з 16 години. Це була артилерія, шахеди — все, що є. Спочатку, звичайно, було трошки лячно і до персоналу виходив. Вони жартома говорили, що це ще тихо, не переймайтеся”, — каже Вадим Ліщук.
“Лікарі, які там працюють, справжні герої”
Зі слів Вадима Ліщука, після деокупації Херсону в місті залишилося працювати небагато лікарів.
“Хочеться сказати, що лікарі, які там працюють, справжні герої. Вони оперують і роблять все, щоб надати найвищу якість медичної допомоги для пацієнтів. І пацієнти мають на цих лікарів велику надію і, можна сказати, моляться на них, що вони є і що вони залишилися”, — каже Вадим Ліщук.
В Херсонському регіональному онкологічному центрі лікарі адаптувалися до нових реалій роботи.
“Більш ніж половина роботи, яку ми надавали, це нове для нас було. Ходили на операції з різними суміжними спеціалістами й багато чого навчились, побачили, — говорить Ярослав Загоруйко. — Фактично, в місті лишилося 30-40 тисяч людей з 200 тисяч. Вони кажуть, що ми народилися в Херсоні, тут проживаємо і нікуди звідси не поїдемо”.
Через 2 години після від’їзду волинських медиків з Херсона на онкоцентр росіяни скинули дві авіабомби й фактично половина медзакладу була зруйнована, додав Ярослав Загоруйко.
