Герой з Волині Роман Хрупчик отримав тяжкі поранення під час виконання бойового завдання на території Донецької області. Майже місяць воїн боровся за життя, однак 19 квітня 2024 року його зболене серце зупинилося.
Читайте також: У місті на Волині підняли тарифи на воду
Про нього пишуть на сайті «Нове життя» – новини Любешівщини».
Він був первістком у батьків. Зростав допитливим, цікавим хлопчиком. Змалку прислуговував у місцевому храмі паламарем. А ще тягнувся до різних наук. Тож не дивно, що і Лахвичівську дев’ятирічку, і згодом Люб’язівську середню школу закінчив на найвищі оцінки. А за результатами ЗНО пройшов на державну форму у всі виші, куди тільки подавав документи. Вибрав столичний університет, де вивчився на факультеті міжнародної економіки.
«Отаким він був у нас… Йому легко давалися точні науки. Тому й роботу знайшов хорошу, цінували його колеги…», – із болем у голосі каже батько Героя Микола Макарович.
Проживав Роман із дружиною Настею і трирічною донечкою Владиславкою у Києві. Звідти й привіз сім’ю у батьківську хату, коли розпочалася Велика війна. Бо ж у Києві тоді було дуже небезпечно. Сам працював дистанційно. Тоді і викликали його вперше у військкомат.
«Він пройшов медкомісію. І йому сказали чекати виклику. А вже через рік, 6 січня 2023 року, коли Роман приїхав до нас на Різдво, йому вручили бойову повістку», – пригадує Микола Хрупчик.
25 січня лахвичанин попрощався з рідними, поцілував маленьку донечку, спакував речі, закинув рюкзак на плечі і… пішов на війну. Місяць побув на одному з полігонів, а тоді його направили в Одеську військову академію.
«І тільки закінчив навчання, як його відправили на Торецьк. Потім була Сумщина. А в березні цього року – Лиман. Спочатку він служив у 37 окремому стрілецькому батальйоні, був командиром взводу. А вже на Лиманському напрямку, то був із побратимами прикомандирований до 95 окремої десантно-штурмової бригади», – називає місця, де служив син, батько Героя.
Де б не був захисник, він користувався авторитетом і шаною у побратимів, виконував усі поставлені завдання. За це й удостоївся медалі Президента «За оборону України». А ще отримав відзнаку 95 ОДШБ.
Того страшного надвечора 27 березня клятий осколок в’ївся у тіло бійця. Відтоді почалася тяжка боротьба за життя Романа. Спочатку в Дніпрі, потім гелікоптером його доставили до столиці: в госпіталь, в Інститут Шалімова. Понад двадцять днів лікарі намагалися врятувати мужнього воїна. Його здорове серце билося, він навіть планував, як після реабілітації знову повернеться у стрій. Але 19 квітня о 17:25 лікарі зафіксували його смерть.
Поховали воїна у Лахвичах.
Читайте також наші новини у Facebook
