«Шацький молокозавод» на Волині став символом якості натуральної молочної продукції, пропонуючи масло, молоко та сири, які підкорили місцевий ринок і вийшли на загальноукраїнський рівень.
Читайте також: У бою з окупантом загинув мужній воїн з Волині
Невелике підприємство, яке розпочало свою діяльність ще на початку 1970-х років, пережило найскладніші часи перебудови кінця 80-х – початку 90-х, шалену інфляцію та нестабільність. Однак, попри труднощі, зуміло не тільки зберегти виробництво, колектив, а й стати стабільним виробником якісної та натуральної молочної продукції, відомої у багатьох областях України.
Напередодні професійного свята, Дня працівників харчової промисловості, Михайло Поліщук, директор єдиного у громаді переробного підприємства, розповідає Бізнес.Району про тонкощі виробництва, здобутки та виклики, з якими стикається завод.
Якщо бренд – то тільки «Шацьке масло»
Державне підприємство «Шацький молокозавод» приватизували 2 липня 1998 року. На той час це був звичайний сепараторний пункт. Нові інвестори (завод викупила інвестиційна група VolWest Group, – ред.) поставили тут лінію з виробництва згущеного молока і дали підприємству нове життя.
Сьогодні воно має лінію з виробництва технічного казеїну, вершкового масла, згущеного молока, сирів. Тож підприємство забезпечує роботою місцевих жителів.
Для виготовлення продукції використовують лише цільне молоко, без рослинних жирів і домішок. Молочна продукція заводу – 100 відсотків натуральний продукт.
«Коли будете у Шацьку на відпочинку – обов’язково скуштуйте тамтешнє масло від «Шацького молокозаводу». А ще – сири. Так порадили нам знайомі. Тепер у магазинах я купую тільки цей натуральний продукт. А ще кожного разу обов’язково веземо декілька кілограмів масла додому. Його фасуємо на невеликі шматочки та кладемо у морозилку. Воно дуже добре там зберігається, тому маємо запас продукту на зиму», – розповідає знайома жінка зі Львова, яка щороку по декілька разів приїжджає на вихідні відпочивати з родиною на Світязь.
Такі відгуки не раз доводилось чути від тих, хто приїздить на Шацькі озера відпочивати: мешканців столиці, львів’ян, жителів Рівненської та Житомирської областей. І черга із 5-6 автівок до невеличкого магазину біля підприємства, де продається його продукція – вже стала нормою у літній період.
Люди мають можливість придбати тут не тільки масло, а й 16 видів сирів та натуральне пастеризоване молоко. Реалізовують продукцію також у мережах магазинів «Наш Край» та SPAR. Окрім того, її можна придбати у Шацьку, в магазинах молокозаводу: у центрі селища біля супермаркету «Велес» та у магазині, який працює на території молокозаводу. Продукцію молокозаводу постійно беруть й місцеві магазини – «Сільмаг», «Деліка», «Велес», «Люкс».
Життя заставило: брак корів у селах змусив відкрити власну ферму
Підприємство купує сировину у селян – господарів-одноосібників, які тримають по 3-5 корів, або ж фермерів. Як, наприклад, родина Брусків із села Хрипськ, які тримають понад 40 голів ВРХ. Однак з кожним роком корів у селах меншає та меншає.
«Аби виробляти якісну натуральну продукцію, нам потрібне молоко. А його, на жаль, з кожним роком зменшується на понад 30%. Люди у селах позбуваються корів. Причин тому – декілька: молодь здебільшого виїжджає у міста, на заробітки за кордон, а старше покоління уже не в змозі фізично тримати корову. І до цього в останні роки додалась війна. Чоловіки, які залишилися у селах, пішли воювати, а тримати корову без чоловічої допомоги жінкам важко. От і збуваються тварини», – розповідає директор молокозаводу Михайло Поліщук.
Над ситуацією щодо зменшення поголів’я на підприємстві задумувались уже давно – ще з початку 2000-х років. На те, що в селах корів стане більше – не варто було сподіватися, адже тенденція останнього десятиліття до різкого зменшення поголів’я ВРХ у селах вказувала на зворотнє. А сировину десь треба брати…
Вирішенням проблеми із браком молока стало стратегічне рішення інвесторів та керівництва молокозаводу – створити власну ферму. Роздивлялися різні варіанти, прораховували кошторис, шукали приміщення. Зрештою, таки наважились.
«У селі Сокіл Любомльської громади ми знайшли приміщення для корівника, яке більш-менш збереглося ще з часів колгоспів – стіни та покрівля. Бо те, що нам пропонували у селах Шацької громади – було ще у гіршому стані. Приміщення реконструювали, підлатали дах, добудували молочний блок, склади, придбали машинно-тракторний парк, побудували зерносховище, поставили паркан. Щоб полегшити працю обслуговуючого персоналу, придбали кормороздавач і облаштували доїльну залу для автоматизованого одночасного доїння 14 голів корів обладнанням «Ялинка». У лютому 2021 року створили фермерське господарство «Полісся-молоко», – розповідає Михайло Поліщук.
Взяли в оренду для посіву зернових (жито, пшениця, овес) та інших культур понад 100 гектарів землі, облаштували пасовище.
Ставку зробили на породи молочних корів, які можуть давати удвічі, а то й утричі більше молока, ніж звичайні корови. На початку завезли 20 нетелів-корів, потім добрали ще 21.
Перші дві партії корів були з породи Червоної польської – невибагливі до їжі, пристосовані до умов Полісся. Через рік докупили корів молочної Голштинської породи.
«Точніше, як докупили… На початку війни, коли у Чернігівську область зайшли російські окупанти, власник ферми, у якого розбомбили корівник, розформовував своє господарство та розпродував тварин. Це були вже корови на 7-8 місяцях отелу. Тож ми у серпні їх забрали. І вже у вересні ми мали теляток, а відтак – і власне молоко. Тоді ж почали телитися і наші корови», – розповідає Михайло Поліщук.
Чи вигідно тримати власну ферму підприємству? Директор зізнається: поки що ферма – на стадії розвитку, і про чистий прибуток говорити зарано, бо в її створення довелося чимало вкласти. Та й корова з дня народження тільки на третій рік починає давати якийсь прибуток, ще два роки – поки вона вийде на якийсь нормальний показник надоїв.
Пан Михайло каже: це ж не магазин, в який закупив, завіз товар, поставив ціну, продав і отримав прибуток.
Наше діло – молоко
«Ферма – це про тривалий розвиток і постійні фінансові вкладення. А от зиск молокозаводу від власної ферми – очевидний: тепер маємо стабільну кількість власної сировини», – наголошує директор.
Зараз на фермі працює дев’ятеро працівників, які обслуговують 118 поголів’я ВРХ. З них 61 корова – дає молоко, є до 30 нетелів, які у листопаді-грудні матимуть теляток.
«Це вже друге покоління наших власних нетелів. Тобто ми вже виходимо на той рівень, коли з власних теличок ми виростили корів і вони мають отелитися», – розповіла директорка фермерського господарства «Полісся-молоко» Світлана Поліщук.
Молоко від корів збирається автоматизовано: є доїльна зала на 14 корів, до кожної підключається автомат. Молоко з доїльних апаратів одразу потрапляє в охолоджувач, звідки його забирає молоковоз. Якість такого молока – значно вища, аніж у молока, яке купують в населення, каже Світлана Поліщук.
За день на фермі отримують максимум дві тонни молока. На сьогодні, у період міжсезоння, поки отримують тонну. Цього, звісно, мало для повноцінних потужностей молокозаводу. Пік виробництва тут – травень-вересень, де левову частку сировини забезпечує сільське населення. Далі кількість молока від населення іде на спад, а взимку – взагалі меншає в рази.
«Наприклад, у вересні від населення ми отримали на 40% менше молока, ніж минулого року. Це дуже велике падіння. Тому хочемо зробити так, аби дефіцит сировини від населення узимку покривати нашим молоком з ферми. Так ми отримаємо можливість працювати цілий рік без перебоїв», – зазначає пані Світлана.
Вона у розмові зізнається, що коли наважились створити власну ферму – знали, що буде важко. Але не передбачали, що настільки. Однак, каже, шацьке масло та сири вже стали настільки впізнаваним та популярним брендом натуральної продукції, що закрити якусь лінію з виробництва – це дуже велика відповідальність і перед населенням, і перед постійними клієнтами з реалізації продукції.
Виклики – блекаути
Війна з Росією додала чимало проблем як підприємству, так і фермерському господарству. З початком масованих обстрілів російськими окупантами енергетичної інфраструктури розпочались планові й непланові вимкнення світла.
Відсутність електроенергії практично ставила під загрозу процес виробництва і належне зберігання молочної продукції та сировини.
На фермі ж це – проблеми із доїнням та зберіганням молока. Тому для роботи ферми в період блекаутів придбали потужні генератори.
А тепер ведуть перемовини із фірмою, яка спеціалізується на встановленні сонячних панелей. Планують їх встановити на молокозаводі. Це допоможе не тільки заощаджувати кошти на оплату електроенергії, а й забезпечити холодовий режим для зберігання сировини та виготовленої продукції.
Встановлення сонячних панелей – це, за словами Михайла Поліщука, є вимогою часу. А війна та блекаути тільки підштовхнули підприємство до енергоефективності та енергонезалежності. Ці два чинники є нормою для аналогічних підприємств у Європі.
Сир – на будь-який смак
Для поціновувачів сирів продукція молокозаводу у Шацьку – це саме те, що треба. Бо тут, як кажуть, «зійшлися усі зорі»: натуральна продукція, доступна ціна та вишуканий смак.
Ідею виготовляти сири виношували не один рік, ще з початку 2000-х. Починали із м’якого нежирного дієтичного сиру, який виробляли із маслянки – продукту, що залишалась після масла (її, до речі, раніше молокозавод людям роздавав безкоштовно). Потім визріла ідея виробляти інші сири.
Першим сиром став «Чечіль», потім – варили «Бринзу», «Адигейський», «Сулугуні». Правда, тоді все робили вручну та довгими місяцями удосконалювали технологію варіння.
Коли ж ринок споживачів почав вимагати збільшення асортименту, шукали варіанти його розширити. Закупили ванни для варіння, встановили напівавтоматизовану «сирну» лінію.
У технології виготовлення ще п’яти видів сирів допомагала місцева виробниця крафтових сирів зі Світязя Лариса Шелуха, адже найменші нюанси – навіть температура варіння з різницею у пів градуса – можуть зіпсувати продукт. Важливо також підібрати молоко належної якості.
Відтак протягом останніх років «Шацький молокозавод» налагодив виробництво 16 видів м’яких та напівтвердих сирів: «Халумі» звичайний, а також з базиліком, сушеними помідорами, різними прянощами. Також «Качотту», «Качотту» з прянощами, «Моцареллу», «Гауду». «Халумі» дуже смачний, коли його посмажити на грилі. Він дуже подобається молоді. З новинок мають ще так званий маринований сир – «Лабне», каже Михайло Поліщук.
Традиційно мають попит вже кілька років поспіль сири «Адигейський», «Бринза», «Чечіль», «Сулугуні». Ці сири смакують як до салатів, чаю-кави, так і до пива.
В асортименті від молокозаводу – не тільки відоме шацьке масло, а й молоко фасоване у пляшках, на розлив у пляшки, йогурти. Практикували виробляти 15% сметану.
Зокрема, налагодили продаж пастеризованого натурального молока з ферми. Раніше такого не практикували, оскільки відповідно до санітарно-гігієнічних норм, на пастеризацію молоко повинно доїтися виключно доїльними апаратами, не мати контакту з повітрям та людиною, чого не можливо було досягти, закуповуючи сировину в населення.
«Дуже хочемо розширити асортимент, але для цього потрібно більше сировини. Бо ж з води якісного натурального продукту не зробиш. А для нас пріоритетом є виготовлення натуральної молочної продукції, не спредів чи сирних продуктів», – каже Світлана Поліщук.
Гранти та державні програми – для розвитку
Підприємство, яке стоїть на місці, не вкладає у свій розвиток – приречене, переконаний Михайло Поліщук. Тому тут стараються подавати свої проєкти розвитку на різноманітні гранти, а також залучати кошти із державних програм підтримки.
Як зазначає директор підприємства, у 2021 році діяла державна програма відшкодування коштів від 50 до 80% на придбання голів племінної ВРХ. У грудні фермерське господарство отримало таку компенсацію. Зараз, у зв’язку з війною, програму підтримки заморозили.
Тож поки молокозавод бере участь у грантових програмах. Так, в цьому році завдяки виграному гранту придбали сирну ванну. Також завдяки іншому гранту придбали охолоджувач молока на дві тонни.
«Які є можливі гранти для переробних підприємств чи фермерських господарств – ми неодмінно подаємо заявки. Але це не означає, що ми виграємо. Так, звісно, щось вдається залучити завдяки грантам, і це дуже добре», – розповідає Світлана Поліщук.
Результат виграних грантів радує увесь колектив, бо це, каже керівник підприємства – можливість далі працювати та розвиватися. А головне – забезпечити ринок якісною натуральною продукцією.
