Ліс чарує і приваблює навіть тих, хто рідко туди ходить. Адже за теплої пори ростуть гриби. Природа щедро ділиться з людьми своїми дарами. І це справжня золота пора для грибників та грибниць. Серед них – деревчанка Світлана Поремчук.
Читайте також: Картопля з опіками та нові види шкідників: як посуха та аномальна спека на Волині вплинули на агрокультури
Хоча багато хто знає цю енергійну жінку як Світлану Степанівну – вчительку початкових класів, яка вже близько 30 років виховує нові покоління українців та українок. І, звісно ж, прищеплює їм любов до природи та всього живого. А після роботи сама мчить до лісу, щоб там відпочити від метушні й набратися сил.
– Мені в лісі спокійно, я там все обдумаю, спланую. Це таке ж відчуття, як після прибирання у хаті, бо в лісі прибираєш у голові. Там повітря свіже, хоча, наприклад, зараз можна задихатися від великої кількості озону. Але потім заспокоюєшся – і стає добре, – ділиться деревчанка.
Та ліс дарує жінці не тільки спокій, а ще й гриби і ягоди, які їй вдається знайти навіть тоді, коли від більшості людей вони приховані.
– Я люблю природу, і вона мені віддячує. Ніколи не зламаю гілку, щоб комарі проганяти. Бігатиму по лісі і шукатиму вже зламану, але сама ніколи не зламаю. Я не знаю, звідки це у мене. Батько любив у ліс ходити по гриби, не затримуючись там. Мама теж любила, але у неї на це завжди було мало часу. А я просто люблю й сама його досліджую. Тому знаю, де що росте, в який час і скільки. Хоча батько казав колись, що хто добре грає в карти, той добре збиратиме й гриби, бо і там, і там потрібно мати хорошу пам’ять, – каже Світлана Поремчук.
Пам’ять у Світлани Степанівни дійсно чудова, а в поєднанні з інтуїцією та щирим бажанням обстежувати кожен ліс, вона щоразу приносить додому десятки літрів ягід і сотні різних грибів. Нині, коли розпочався сезон лисичок та чорниць, жінка назбирує цього добра доволі, що ще й рідним чи знайомим залишається.
– Не скажу, що я ходжу у ліс тільки задля того, щоб щось там знайти. Але у мене з’являється звичайний дослідницький інтерес: росте воно зараз там чи ні. А якщо на те місце приходить ще хтось, то вмикається ще й спортивна конкуренція, хоча знаю, що більшість не знайде гриба там, де можу знайти його я, – усміхається жінка.
Зрештою, кожна рослина чи гриб мають свої особливості. Наприклад, білий гриб завжди росте по траєкторії літери S, а лисички з легкістю можна знайти на дорозі чи під деревами. Втім цих знань все одно недостатньо, щоб бути хорошим грибником, адже треба ще й здогадатися, в який бік по траєкторії шукати і під яким саме повалом. Це все – особлива лісова наука, яка теж потребує досвіду і навичок.
Та, як і всі, хто любить ліс, Світлана Степанівна переймається проблемами, які заважають до нього потрапити. Перша – це стан лісових доріг, котрі дуже сильно розбили лісовози, тож проїхати ними скутером чи велосипедом кожного року стає складніше. Друга проблема – лісові повали, що ще з осені заважають нормально їхати шляхами, бо там на кожному метрі лежать сухі дерева, які чомусь не прибирають. І третя – масове вирізання лісу, через що порушується дуже багато природніх процесів, а знайомі з дитинства ландшафти зникають назавжди.
Усе решта – комарі і змії – теж лякають та надокучають, а гадюк бояться навіть ті, хто з лісом на «ти». Втім це природа, і таку ми її мусимо прийняти та зберегти.
До слова, природу Світлана Поремчук шанує не тільки у лісі, а й у своєму дворі, де росте безліч різноманітних кущів та дерев, а вечорами у садок приходить їжак, щоб випити свіжого молочка. Не дивно, що й котиків у цієї жінки аж шестеро, а нині додалося ще й восьмеро кошенят. Бо вони – теж частинка великої і могутньої природи, яка обов’язково віддячує тим, хто шанобливо до неї ставиться.
Соломія Мусірівська.
Фото з архіву Світлани Поремчук
Читайте також наші новини у Facebook
