Під час реабілітації у Луцьку боєць розповів Суспільному, як з пацифіста став воїном і як йому допомагає одужувати пес Буля.
“Мене вмовляли взяти російське громадянство”
До повномасштабної війни, розповів військовослужбовець, працював монтажником технологічного атомного обладнання. Його робоче місце впродовж шести років було на одній з атомних станцій Білорусі.
З його слів, 80 відсотків колег були українцями. Атомна станція належала фірмі, яку пов’язували із РФ.
“Коли я працював на атомній станції мене вмовляли взяти російське громадянство. Мовляв, без цього не буде кар’єрного зростання. Але в мене була “чуйка”. Взагалі до війни я був пацифістом, а тепер став націоналістом”, — розповідає Брутто.
У кінці 2022 року Брутто приїхав до Луцька з Білорусі у відпустку. І на роботу вже не повернувся, бо в Україні розпочалася повномасштабна війна.
Каже, що разом із друзями пішов до ТЦК, але його без досвіду служби у війську спершу мобілізовувати відмовилися. А вже у червні 2022 року вручили повістку.
“Спочатку ми були 50 окремий стрілецький батальйон. Ми в нас в області готували бойові рубежі на українсько-білоруському кордоні, якби ворог раптом сюди пішов. Трішки пізніше нас кинули у новостворену 118-ту механізовану бригаду ЗСУ”, — каже військовослужбовець.
Після кількох місяців навчань під головуванням інструкторів НАТО, говорить боєць, він поїхав на Запорізький напрямок, де досі перебуває його підрозділ.
“Перші хвилини думав, що я вже двохсотий”
На Запоріжжі головне завдання його взводу — це стримувати танки ворога, каже Брутто. Але на війні доводиться виконувати абсолютно різні завдання.
“В нас протитанковий взвод. Це всі види протитанкової зброї. Виїжджає техніка ворога і нам по рації передають координати. Ми відпрацювали й відкотилися. Буває, що і в штурми ходимо, буває тримаємо позиції. Завдання міняються. Це війна”, — говорить лучанин.
2 жовтня 2023 року боєць називає своїм другим Днем народження. Бо в цей день отримав поранення.
Це було на спостережному пункті, орієнтовно за 50 метрів від позицій російських військовослужбовців. В їхній окоп прилетів снаряд від станкового протитанкового гранатомета.
“Нам пощастило, що снаряд летів не під прямим кутом. Перші хвилини думав, що я “двохсотий”. Я нічого не бачив, нічого не чув. Я сидів і думав, що так смерть приходить. Потім думав, що мені очі повибивало, поки земля з очей осипалась і мені розвиднілося”, — пригадує боєць.
Окрім поранень та опіків рук й обличчя, каже Брутто, в нього діагностували черепно-мозкову травму, розрив барабанних перетинок та тяжку контузію.
“Якби не пес, то мені — хана”
Лікування та реабілітація тривали орієнтовно пів року. Каже, що під час відновлення дуже допомогла підтримка матері та спілкування з домашнім улюбленцем породи джек-рассел-тер’єр на ім’я “Буля”.
“Якби не пес, то мені — хана, труба. Я зранку до нього підходжу, ми бородами потремося один в одного. Я подивлюся в його очі і він все зрозуміє, що мені болить і що я йому хотів сказати”, — ділиться Брутто.
Військовослужбовець розповідає, що під час реабілітації в тилу намагається жити максимально насиченим життям. Багато спілкується, шукає нові знайомства.
Нещодавно погодився на пропозицію вперше у житті взяти участь у лицарському турнірі, що відбувався у Луцькому замку.
“В мене зараз таке життя, як у фільмі “Завжди кажи — “ТАК”. Я за будь-який двіж. Мені пропонують і я погоджуюся на все. Крім гидкого всякого”, — говорить військовослужбовець.
Зі слів Брутто, за кілька днів він повертатиметься на передову. Каже, що на подив багатьох цивільних, він не може дочекатися, коли повернеться на Запоріжжя.
Читайте також наші новини у Facebook
