«Буду з неба тебе оберігати», – почула Тетяна Богдан за місяць до смерті коханого. Її Петро пішов захищати Україну ще 2014-го. Після народження донечки повернувся додому. А як росіяни вторглися знову, став до лав оборони вдруге.
Читайте також: Волинян закликають здати кров: особлива потреба у І групі
«Уже два роки пройшло, а я досі плачу захлинаючись. Я дуже його люблю. Я не можу до кінця його відпустити», – говорить Тетяна, йдеться в сюжеті «12 Каналу».
Нещодавно в селі Городилець Ковельської громади відкрили пам’ятну дошку, присвячену Петру Богдану. Він пішов захищати державу добровольцем ще у 2014-му.
«Я була на роботі. Він подзвонив і сказав, що іде. Я навіть не зрозуміла… Він прийшов, віддав мені всі ключі, сказав «побачимося» і поїхав», – пригадує Тетяна.
Через рік, коли народилася донечка, Петро звільнився зі служби. Згодом працював далекобійником за кордоном. У день повномасштабного вторгнення чоловік дізнався про війну від дружини.
«Я йому зранку зателефонувала і сказала, що війна почалася. Він не розумів, що війна почалася. Він був на окраїні Києва», – каже Тетяна.
За кілька днів Петро Богдан був у військкоматі. Його відправили на Схід вдруге. Це єдине, що знала Тетяна про місце перебування чоловіка. Про війну він не говорив.
«У нього все прекрасно. Його все влаштовувало. Він нічого не хотів. У нього все добре. Я його просила скинути фото. А він узагалі не любив фотографуватися. І він казав, що не в тому місці, де має щось публікувати і фоткатися. Жодної фотографії він мені не надіслав», – каже Тетяна.
Фото чоловіка, які вона має, їй надіслали побратими. Вона дала собі слово, що дізнається все про життя чоловіка на передовій, зокрема і про його смерть.
«Про увесь цей жах, який пережив чоловік там за чотири місяці, що він повоював, я дізналася вже від побратимів після його смерті. Я виходила, я зв’язувалася, я шукала, я хотіла знайти останнього побратима, який його виніс з поля бою. Я знайшла його контакти. Я знаю останні слова свого чоловіка. Він сказав: «Побратим, усе, я вмираю». І він видихнув у нього на руках. Це були останні його слова», – розповідає Тетяна Богдан.
Страшна трагедія сталася 6 липня 2022 року в селі Берестове Бахмутського району Донецької області. Це було пряме зіткнення з окупантами. Петро Богдан поліг у 30 років.
«Він побачив перших орків і відкрив вогонь. Пішов обстріл. Влучило спочатку йому в ногу, а тоді пішов обстріл гранатами, осколки… Воно пішло йому під бронежилет і йому розірвало легень. Я дізналася 7 липня. Це була 10-та річниця нашого одруження. Зранку я була в церкві, подавала за здоров’я, а ввечері дізналася, що він не дожив день до нашої річниці… Він дуже пишався своїми дітками. Він розповідав, яка в нього донечка, що він приїде до неї на день народження. Він помер перед її днем народження», – говорить Тетяна Богдан.
Найважче в ті дні, пригадує вона, було сказати про смерть тата доньці та сину. Дітей Петро любив понад усе.
«Це було дуже важко для мене. Я не знала, як їм сказати, як їм повідомити. До того ж донька чекала тата на день народження. Відразу в першу ніч діток забрали куми. Вони ще не знали. А на другий день я сказала, щоб дітей віддали, бо я хочу їм сказати. Я хотіла з ними бути сама. Я покликала спершу донечку. «Мені потрібно тобі щось сказати й передати Тимофійкові. Доню, тато полетів на небо». Це всі слова, що я сказала. Вона зрозуміла й почала плакати… Він любив життя, казав, що понад усе хоче бачити, як ростуть його дітки. Ми дуже чекали діток. Ми дуже їх цінуємо і любимо, тому що вимолювали тих діток. У нас три роки не було дітей», – розповідає Тетяна Богдан.
Як пригадує, за місяць до трагедії Петро сказав дружині, що хоче, аби його похоронили в Городильці.
«Я відповіла: нащо ти мені це говориш? «Я бачу, де я є, і не хочу, щоб у тебе було інше питання. Просто знай: щоб хоронили в цій церкві і щоб я був похоронений біля баби з дідом». Я сказала: я без тебе не зможу. «Зможеш. Я буду з неба тебе оберігати».
