Вперше про професію стюардеси Неля Хомич задумалася ще у початковій школі. Одного разу з мамою поїхала на базар, щоб придбати нову шкільну форму. Коли приміряла її, продавець сказав, що дівчина схожа на стюардесу.
Читайте також: Скандал у Заболотті: у спеціалізованій школі вчителька фізкультури побила дитину
«Це мене вразило, і я з того моменту почала мріяти про цю професію. Моя мама розповідала мені про неї більше, і вже від хресного, який був пілотом, дізналася, що у Кіровоградській авіаційній академії навчають майбутніх пілотів та стюардес. Мій хрещений працював у цьому закладі», – розповідає стюардеса.
Неля Хомич народилася та виросла у Шацьку. Тут закінчила школу, після якої вступила до Київського національно-педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Тут Неля здобула ступінь магістра за спеціальністю «Соціальна робота». Зараз Неля працює стюардесою у Латиській компанії та проживає у Ризі.
Журналістам Район.Шацьк шачанка розповіла про свій шлях та як стала бортпровідницею.
Від роботи з квітами до стюардеси
Щоб навчатися у Кіровоградській авіаційній академії, потрібно було мати 21 рік і вищу освіту, тому мрію стати стюардесою дівчина відкладала на невизначений час.
Після закінчення Київського національно-педагогічного університету Неля поїхала на практику в Данію, де працювала в теплицях з квітами. Потім повернулася в Україну, але знову поїхала на роботу до Швеції, де збирала букети. Робота була стабільною, але зрештою дівчина відчула, що це не те, чим хоче займатися довгостроково.
«Коли розпочався ковід, я приїхала додому у відпустку, але через закриті кордони не змогла повернутися до Швеції. Це змусило мене задуматися про зміну професії. Мені було 25 років, і я вирішила, що час спробувати щось нове. Саме тоді на ринок вийшла нова авіакомпанія SkyUp, яка набирала бортпровідників», – веде свою розповідь співрозмовниця.
Так дівчина подала заявку і пройшла співбесіду в Києві, після чого обрала базу у Львові. Співбесіда відбувалася у чотири етапи.
«Пам’ятаю, що потрібно було прийти у звичайних чорних туфлях, чорній спідниці, блузці й в піджаку. І я це все позичила в подруг, оскільки це було дуже несподівано для мене», – згадує цей час Неля.
На першому етапі потрібно було розповісти про себе англійською мовою протягом 60 секунд. На другому – вирішити проблемну ситуацію в групі, де необхідно було виявити комунікативні навички та вміння виходити за рамки зони комфорту.
Третій етап включав індивідуальні завдання, де кандидат випадково обирає завдання, які має виконати. Четвертий етап – face-to-face співбесіда, де запитують різні нестандартні питання, наприклад, про те, з яким індивідом кандидат себе асоціює, або яку книгу та фільм порадив би.
«Після співбесіди я чекала, поки мені передзвонять. У Viber створили групу з тих, хто був на співбесіді. Спочатку я не отримала відповіді, але потім мені передзвонили, і я поїхала в Київ на медичне обстеження, яке тривало три дні», – ділиться Неля.
Дівчина мусила пройти медкомісію, без якої ніхто не допустить до навчання.
«Тобто спершу ти проходиш співбесіду, і тобі кажуть: «Добре, ми тебе прийняли, але тебе ще не беруть на роботу, зарплати ще немає, і тобі треба пройти медкомісію. Можливо, ти взагалі не підходиш за медичними показниками», – зазначає стюардеса.
Медогляд проходять у спеціальному медичному центрі для авіаційних працівників. Перевіряють і внутрішні органи, і мозок на рівень депресії та інші показники. Дивиться і нейрохірург.
«Там я дізналася, що для української авіації потрібно знати свою групу крові та резус-фактор і вказати це в паспорті. Виявилося, що у мене є вузлик на щитовидній залозі, про який ніхто ніколи не говорив», – дивується дівчина.
За словами Нелі, перевіряли її, наприклад, на центрифузі: потрібно сісти на крісло, і тоді обертають навколо своєї осі протягом 30 секунд або хвилини. Потім зупиняють і показують олівець перед носом, тоді маєш очима на нього подивитися.
«Це важко, бо твої очі ще обертаються. Якщо тебе нудить, то ти не проходиш. Це не вигадки, а справжні перевірки, щоб виявити, чи немає у людини вестибулярних порушень, які можуть викликати морську хворобу або погане самопочуття в транспорті. Бувають випадки, коли аналізи крові погані, тоді кажуть прийти через пів року після лікування», – ділиться досвідом Неля.
Після проходження практики дівчина була на навчанні. Воно тривало два місяці й було дуже інтенсивним та насиченим: з 8:00 до 17:00. Тут навчали всього: від гасіння пожеж до надання першої медичної допомоги.
Треба було знати все про літак, його деталі та екстрені ситуації. Після теоретичного тесту були практичні тести з тушіння пожеж на борту, евакуації через надувні трапи. Потім був комп’ютерний тест зі 100 питань, де потрібно було набрати мінімум 80%.
«Я здала на 94%. Після завершення навчання я успішно склала всі екзамени та стала стюардесою SkyUp. Після навчання було декілька стажувальних польотів, де літала під наглядом інструктора, і отримувала базову зарплату. Працювала в компанії дев’ять місяців», – розповідає стюардеса.
Нові горизонти стюардеси під час війни
Працюючи у SkyUp, Неля переважно літала зі Львова в Єгипет та Чорногорію, часто бувала в Одесі.
«Попри те, що я була стюардесою, цей час я не подорожувала як туристка за кордон», – зазначила дівчина.
Через війну, коли авіаперельоти в Україні були припинені, дівчина перейшла в компанію AirBaltic.
«Мені довелося знову проходити співбесіду та навчання, щоб отримати нову роботу. Компанія AirBaltic однією з перших запропонувала українцям вакансії бортпровідників – як з досвідом роботи в авіації, так і без нього», – згадує ті події Неля Хомич.
Війна почалася і дівчині знадобився тиждень на те, щоб оговтатися та почати думати про майбутнє. Вона мусила знайти спосіб заробляти, адже жила у Львові й мала оплачувати оренду та комунальні послуги. Саме брат Богдан допоміг знайти інформацію про вакансії, підштовхнув її до переїзду за кордон.
«Шукаючи безпечне місце, я вирішила скористатися цією можливістю. Пам’ятаю, як під звук сирен і в укриттях проходила співбесіду з ноутбуком. Співбесіда складалася з чотирьох етапів, починаючи з тесту з англійської мови. Якщо ти не проходиш цей тест, подальші етапи вже не мають сенсу», – розповідає стюардеса.
Компанія базується в Латвії, в Ризі зокрема. В роботі, порівняно з Україною, є багато нововведень. До прикладу, навчання проходить на платформах з використанням iPad, всі документи в електронному вигляді. Також Неля мала пройти навчання знову, адже літала на Boeing 737NG в Україні, а тут інші літаки, тому потрібна була перекваліфікація.
Навчання тривало два місяці, і воно було платним. Компанія оплачувала гуртожиток та проїзд. Як розповідає Неля, медичний огляд був значно легшим порівняно з Україною, ставлення було дружелюбне, і компанія оплачувала всі витрати. Медичний сертифікат в Україні видається на п’ять років, а в Латвії – на два роки, але знову ж таки, витрати покривала компанія.
«Тренінг-центр компанії мав український прапор поряд з прапором Латвії, що символізувало підтримку українців. Під час співбесіди мене запитали, чому я обрала AirBaltic, а не Emirates. Я відповіла, що Emirates продовжує літати в Росію, що було неприйнятним для мене. Цінності компанії AirBaltic, яка припинила рейси в Росію, були для мене важливими», – пояснює Неля Хомич.
За час своєї кар’єри Неля побувала приблизно у 20 різних країнах. Це були Європа, Азія, Африка. Найдальша точка, де дівчина працювала, – Дубай, ОАЕ.
«Також я подорожувала на Карибські острови біля Америки у відпустку. Це був мій перший трансатлантичний переліт, який тривав 12 годин, і це було дуже цікаво. На Карибських островах я подорожувала сама, скориставшись знижками для працівників авіакомпанії, що зробило мої подорожі набагато дешевшими. Я побувала в Азербайджані, Грузії, Ізраїлі, Туреччині, ОАЕ, Австрії, Естонії, Литві, Нідерландах, Німеччині, Швейцарії, Португалії, Іспанії та Норвегії. Кожна з цих країн залишила свої враження і відкрила для мене нові горизонти», – зазначає стюардеса.
«Я літаю з маленьким ведмедиком»
Працівники авіації мають особливі правила, яких дотримуються на роботі. Наприклад, на борту немає 13-го ряду. На жодному літаку.
«Це як погане число чи щось пов’язане. У кожного є свої забобони. Я літаю з маленьким ведмедиком, який завжди зі мною в сумці. Я його не виймаю і завжди заходжу на літак з лівої ноги. Не знаю, але мені здається, що багато людей, які працюють в авіації, мають свої певні традиції», – розповідає Неля.
Хтось торкається літака, як заходить, хтось не фотографується перед польотом, хтось не каже, що це останній політ на сьогодні. Навіть пілоти з великим досвідом роботи, все одно мають певні свої традиції чи забобони.
Наразі Неля Хомич проходить навчання на посаду старшої бортпровідниці – залишився один етап.
Кар’єра бортпровідника може розвиватися від молодшого бортпровідника до бортпровідника, потім до старшого бортпровідника. Далі можна стати інструктором, який викладає теорію, або лайн-тренером, який навчає на борту. Також є можливість працювати в офісі, займати керівні посади, стати менеджером, супервізором чи супортом.
Короткострокові плани для Нелі – це стати старшою бортпровідницею.
«Потім, мабуть, хочу стати інструкторкою. Коли ти любиш свою роботу, хочеться ділитися знаннями та досвідом. Я пам’ятаю, як допомагала новеньким розуміти нюанси роботи на борту. Це цікаво, і я відчуваю, що мій педагогічний досвід стане у пригоді. Мені здається, я могла б бути хорошою інструкторкою, тому що хочу ділитися своїми знаннями», – ділиться планами дівчина.
Що далі планувати важко, тому що перебування в Латвії залежить від документів. Проте вона мріє стати інструкторкою та більше подорожувати світом.
Загалом працівники літають поки можуть. Неля має колег, старших за 50 років. Все залежить від того, чи ти проходиш медичний огляд. За словами стюардеси, в Європі до вікових обмежень ставляться простіше, ніж в Україні. Тут немає чітких обмежень. Поки проходиш медичний сертифікат і готовий працювати, то можеш літати. Пілоти, наприклад, працюють до пенсійного віку і виходять на пенсію, тому що пенсія досить хороша.
В Україні мало чоловіків стюартів, бо це стереотипно вважається «жіночою» професією. В Європі їх набагато більше.
Читайте також: Місія волонтера зі Світязя і його команди – всебічна допомога мешканцям деокупованих територій
«Я б сказала, що приблизно 60% жінок і 40% чоловіків. Багато чоловіків спочатку йдуть в бортпровідники, заробляють гроші, а потім стають пілотами. У нас є випадки, коли люди починали з бортпровідника і ставали капітанами», – розповідає Неля.
Зараз не обов’язково робити макіяж
«Коли я почала працювати, вимоги до зовнішнього вигляду змінилися. Зараз навіть не обов’язково носити макіяж. Якщо є недоліки шкіри, їх можна покрити, але макіяж не є обов’язковим. Тут все дуже модернізовано. Немає вимог до зросту чи ваги. Це одна з перших авіакомпаній, яка дозволила бортпровідникам мати татуювання на відкритих ділянках тіла і пірсинг», – пояснює Неля.
Червоні губи та високі підбори не є обов’язковими, мінімальний каблук – один сантиметр. Волосся може бути зібраним або розпущеним, якщо це каре. Довге волосся має бути зібране у хвіст, гульку або заколоте. Це – необхідно для безпеки їжі, яку стюардеси подають пасажирам, щоб волосся не потрапляло туди.
Щодо одягу, то є спеціальний відділ, де ти можеш вибрати форму. В рік виділяється три пари штанів, три спідниці або сукні. Можна обирати між білою сорочкою чи синьою формою. Є вибір, працівники можуть самі обирати, як хочуть виглядати.
Читайте також: Наповнюємо бюджет, щоб мати можливість допомагати нашим воїнам – Шацький селищний голова
Тим, хто мріє стати стюардесою, Неля радить бути готовою до важкої роботи й мати на меті не тільки романтику польотів. Ця робота вимагає фізичної та емоційної стійкості, але вона також приносить багато задоволення та можливостей для подорожей і нових вражень.
«Професія бортпровідниці – це не тільки робота, а й спосіб життя. Твоє життя відрізняється від інших. Наприклад, я часто не знаю, який сьогодні день тижня, бо графік ненормований. Працюєш на вихідних, у свята, і немає значення, чи сьогодні субота, чи понеділок», – каже стюардеса.
Неля Хомич зазначає, що може бути вдома в Ризі всього вісім днів на місяць. Приїжджає, залишає речі, поливає квіти й знову відлітає.
«Звикаєш бути в русі, подорожувати, і це змінює твоє мислення. Працювати в офісі зараз було б важко, бо звикла до такого способу життя. Мій графік постійно змінюється, і це тримає в тонусі», – ділиться про свій ритм життя Неля.
Дівчина розповідає, що завжди має при собі запасну зубну щітку, пасту, мінімальний набір косметики й змінну білизну. Часто бувають ситуації, коли все йде не за планом, тож вона мусить бути готовою до цього. Робочий день може тривати по 20 годин, тому це дуже специфічна робота, яка підходить не всім.
Попри щільний графік дівчина намагається приїжджати додому в Шацьк мінімум двічі на рік, іноді виходить тричі.
«Я можу вибирати відпустку, але інколи хочеться поїхати кудись по світу. Проте додому теж тягне, адже там всі рідні та близькі. Тому намагаюся приїжджати двічі на рік. Але в Шацьку я не можу залишатися довго. В Ризі у мене квартира, і там я відчуваю себе вдома, бо там мої речі, і я звикла до цього місця. Поїхала з Шацька у 18 років і відтоді живу в різних містах», – розповідає дівчина.
«Стою, дивлюся, а навпроти мене по салону літака йде кіт»
Неля каже, що на борту трапляються й цікаві історії. Наприклад, літаком не можна перевозити тварин, котів і собак, вони повинні бути в спеціальному боксі під сидінням, як ручна поклажа.
«Одного разу, стою на кухні й чую, як щось м’явкає. І ось прямо йде до мене кіт! Взагалі тварини повинні бути в боксах, бо ніколи не знаєш, як вони відреагують, і можливо, в когось із пасажирів алергія. Стою, дивлюся на цього кота і не вірю своїм очам. Він на мене дивиться, я на нього – повний «ерор». Кіт на борту літака – це щось неймовірне! Як він міг пройти пів салону, щоб його ніхто не побачив або не зупинив? Я швидко знайшла, де сидить власник кота – майже посередині, навіть ближче до кінця.
Я люблю тварин, тому взяла кота на руки й пішла по салону. Всі на мене дивляться, хтось їсть, хтось сміється, фотографує. Це був милий момент. Але нагадала власнику правила, що тварин не можна виймати з боксу. Пасажири сміялися і фотографували, а кіт чіплявся за мене – було досить смішно», – розповіла Неля.
Щодо страшних моментів, то Неля каже, що, на щастя, не потрапляла в аварійні ситуації, але була сильна турбулентність.
«Пам’ятаю, як під час рейсу пілоти повідомили про сильну турбулентність. Я була на задній кухні, майже біля пасажирів. Літак підскочив, наче на американських гірках. Все знизу підстрибувало догори, неприємне відчуття. Я видала щось на зразок «вууу», як на гірках, і пасажири подивилися на мене. Я намагалася удати, що все нормально», – розповідає співрозмовниця.
Цей момент був неприємний, та, на щастя, ніхто не травмувався, хоча речі літали по салону. Важливо завжди бути пристебнутими, навіть якщо здається, що все спокійно.
«Літати бортпровідницею – це специфічна робота, до якої звикаєш», – підсумовує стюардеса Неля Хомич.
Фото з особистого архіву Нелі Хомич.
