На полях війни загинули тисячі хоробрих воїнів. Вони могли б жити, любити, навчати, але вони віддали своє життя за рідну Батьківщину – Україну.
Загинули юні Герої з Луцька Михайло Сакір, Володимир Кот та Родіон Савчук 19 липня 2023 року під час виконання бойового завдання між населеними пунктами Лиман 1 та Сенківка, Куп’янського району Харківської області під час ворожого мінометного обстрілу.
Без люблячого сина, коханого і брата залишилися батьки, кохана дівчина, сестри, брати, друзі..
До повномасштабної війни юні військові з позивним «Кот» та «Майкл» працювали у Польщі. Звістку про початок повномасштабного вторгнення росії на територію України Михайло та Володимир отримали, перебуваючи за кордоном. Щойно у хлопців з’явилась можливість повернутися додому, хоробрі чоловіки стали на захист своєї країни.
Перший бій прийняли бійці на Бахмутському напрямку. Лучани Михайло Сакір, Володимир Кот та Радіон Савчук гідно з побратимами захищали українську землю на найгарячіших напрямках фронту.
Михайло був у Польщі. Згодом приїздив до Луцька зробити відповідні документи щоб повернутись назад . У березні лучанин мав повертатися до Польщі.
Утім, клята війна, яка наступила у лютому змусила юнаків вступити до Тероборони. Воїни охоче прагнули вступити до роти “Гонор” батальйону “Вовки Да Вінчі”.
Тому майбутні військові чимдуж почали активно займатись самопідготовкою, аби потрапити до одного із найдосвідченіших батальйонів ЗСУ.
Хлопці пройшли підгтовку. І вже у січні вони поїхали до «Гонору».
«Вони рвалися туди максимально. Ба більше, лучани чекали дзвінок від Батальйону «Вовки Да Вінчі» .
Власне, вони самі туди напросилися…» – зазначають мама Володимира Кота Наталія та сестра Михайла Сакіра Юлія.
Згодом був Бахмут. Контракт підписали військові 13 квітня.
У Вови та Міши – були «білі» квитки. Зрештою, вони могли взагалі не воювати. У Михайла була інвалідність, яку він приховував, щоб потрапити до війська.
«На останнє завдання, у якому брат поліг , міг не їхати. Адже вони перебували у штабі”, – зізнається сестра Михайла Юлія.
Михайло мав приїхати до Луцька, аби відсвяткувати власне день народження. А вже після мав повернутись на фронт, виконуючи бойові завдання.
«Ні, мої хлопці туди вирушають. Я не можу без них».. – вкотре переконував полеглий воїн Михайло Сакір.
На усі штурми Михайло йшов першим…І на жаль, першим поліг на полі війни», – пригадує сестра загиблого Героя Михайла Юлія.
«Зізнаюсь, я щосили прохала Вову не повертатися з Польщі.
З татом Вови ми розведені. Утім, батько теж стоїть на захисті нашої країни, перебував в у зоні АТО.
Не спішіть.. Насамперед йде воювати тато, ви теж встигнете…», – наголошувала мама Володимира Кота.
Приїхавши з Польщі, Вова зустрів бабусю, яка запитала чому він повернувся. На що боєць відповів: «Тебе, бабусю захищати»….
Рідні дізнались про загибель випадково…Ніхто зі знайомих не зателефонував. Перша інформація про загибель пролунала з Німеччини.
“Насправді, це був штурм. А хлопці потрапили у засідку.. І кулеметник просто їх безжально вбив. Інформація підтверджена. Там ліс був сосновий… Взяли в оточення, «валили з усіх обоків, усім, чим можеш»…
Вогневої підтримки не було, хоча вона мала бути..
Подекуди, заглушили дрони, не працювали рації.. Навіть танк не зміг проїхати….
У хлопців просто не було підтримки..», – ділиться мама Володимира пані Наталія.
«Я мушу їх вбивати, я мушу йти на штурм» – неодноразово повторював полеглий лучанин Володимир Кот.
«Я дізналась, чи Міши немає через інших людей.
Таким чином почала піднімати кіпіш у соцмережах . Віднайшла багатьох, хто бодай володів інформацією про загибель хлопців.
Утім, якщо тіл немає – значить не мають права щось розповідати», – зауважує сестра Михайла Юлія.
Нині військовослужбовці: Михайло Сакір, Радіон Савчук та Володимир Кот вважаються зниклими безвісти. Поки не буде тіла – їх не признають полеглими.
«Зрештою, тіла забрати нереально. Там росіяни повністю захопили ту територію.
Ми намагалися робити усе. Ба більше, навіть поговорити з москалями. Думали навіть викупити чи обміняти тіла… Тому вирішили зробити так званий «мурал», який надасть можливість увіковічнити пам’ять про наших молодих Героїв», – резюмують родичі полеглих захисників.
До слова, разом з юнаками поліг і відомий український актор Євген Світличний.
“Вони різними їхали машинами на штурм. В той день, усе йшло не по плану.
Утім, вони були впевнені, що все буде добре..
Вони були дружні, згуртовані та вкрай мотивовані, ніби як «зомбі». У них панувало інше сприйняття, не таке як у нас”, – зауважують близькі бійців.
«Я знайшов себе, я буду воювати. Після перемоги продовжу військову діяльність», – зичив Михайло Сакір.
«Перебуваючи у Бахмуті, у Мішу потрапила куля. На щастя, тоді у шолом. Нині я ношу цю кулю з собою..
Згодом ми збирали на новий шолом для брата. Дізнавшись, що Михайло загинув миттєво, снайпер вистрілив у кулю.
Я намагалась зробити волонтерське посвідчення, аби потрапити на Куп’янський напрямок, аби дізнатись більше інформації.
Проте в серпні росіяни продемонстрували відео, і я вже усе зрозуміла… Та куля пробила броню. Миттєва смерть.
Побратимам було вкрай важко. Тому вони не промовляли нічого.
Опісля я зрозуміла, що це відбувалося у них на очах.. Вочевидь, їм ще важче, аніж нам», – розповідає сестра Михайла Юлія.
Свій останній бій хлопці прийняли 19 липня 2023 року на теренах Харківщини. Так і лежать їхні тіла, поруч, у радіусі 150 метрів….
П’ятнадцятеро молодих захисників, які не залишили власного сліду..
«Мій син, Радіон з самого дитинства був дуже чемною дитиною. Про це ще й досі згадують вихователі вчителі, сусіди , друзі, знайомі.
Він також дуже любив тварин.
Спогадів дуже багато.. Всім хочу побажати, таких синів, як Радіон», – зізнається мама полеглого воїна Радіона Савчука Наталія.
«Наша історія коротка, але наповнена емоціями, любовʼю, щирістю, турботою. Вона коротка, але справжня. Постійно згадую слова Радіка: « Наша любов, це стимул.
Стимул більше працювати, стимул швидше закінчити ту кляту війну і бути завжди поруч». Так і повинно було бути.
Він назавжди в моїй памʼяті», – відгукується кохана дівчина Радіона Катерина.
19 липня 2024 року минає рік, як до Небесного війська приєднався наші земляки: Михайло Сакір, Володимир Кот та Родіон Савчук.
Відтак, родичі, друзі, близькі, небайдужі лучачи мають можливість вшанувати пам’ять воїнів, які віддали життя в боях з російськими загарбниками.
Зауважимо, у рідному місті розмістили банер з портретами Героїв, які загинули, захищаючи рідний край від окупантів.
А також створили мурал, який демонструє незламний дух та нескоренність хоробрих Героїв.
Читайте також наші новини у Facebook
