Посольство Держави Ізраїль в Україні разом із Львівською міською радою вшанували родини з Львівської, Волинської, Тернопільської та Івано-Франківської областей, які визнані Праведниками народів світу за те, що хоробро рятували життя євреїв під час Голокосту. Церемонію нагородження провели у стінах Львівської мерії.
Читайте також: Росія вивела підводний човен у Чорне море : у ВМС відповіли, чи існує загроза
Про це інформує пресслужба ЛМР.
Звання Праведників народів світу присвоєно: Комарницьким Михайлу і Анні та їхній дочці Галині з Львівської області (нагороду отримала Марія Ольберт, донька Галини); Пахольчукам Іоні та Ірині, мешканцям Волинської області (нагороду отримав племінник Валерій Пахольчук). Також звання присвоєно Банько (Кулембі) Юлії з Тернопільскої області та Романиці Михайлу з Івано-Франківської області, однак через поважні причини їх запрошені родичі не змогли прибути на церемонію.
Церемонія відбулась за участю Почесних консулів іноземних держав у Львові, керівників міста та області, представників єврейських організацій та різних середовищ Львова, родичів Праведників народів світу.
«Ми дуже вдячні і вважаємо, що Праведники народів світу – справжні Герої України та Ізраїлю. Зараз, за даними інституту пам’яті Яд Вашем, в Україні є майже 2700 праведників, але, звісно, ми всі знаємо, що насправді їх набагато більше. І кожного року ми знаходимо нові дані про порятунок євреїв на території України. Ця нагорода означає, що держава Ізраїль вдячна людям, які рятували життя євреї під час Другої світової війни, і вважає їх нашими Героями», – сказав на церемонії Міхаель Бродський, Надзвичайний і Повноважний Посол Держави Ізраїль в Україні.
До слова, попередня церемонія нагородження у Львові відбулась у 2020 році – тоді вшанували шість родин зі Львова, Львівської, Волинської та Рівненської областей, чиї рідні визнані Праведниками народів світу.
Зауважимо, сьогодні 2691 українця визнано Праведником народів світу. Водночас тисячі рятівників досі залишаються невизнаними та невідомими. За кількістю Праведників Україна посідає четверте місце у світі після Польщі, Нідерландів та Франції. Загалом є понад 28 тисяч Праведників народів світу з понад 50 країн світу.
Нові Праведники народів світу:
Пахольчук Іон та Ірина, мешканці Волинської області.
Посмертно.
Врятований, що вижив:
Єхіель Вейнштейн
Історія спасіння
Єврейська родина Вайнштейнів, батьки та четверо дітей, проживали на Волині в селі Піщани, Ковельського району. 1938 року старший син Вайнштейнів поїхав до Аргентини, а у 1939 році повернувся на територію СРСР. 1940 року в родині померла мати. При вторгненні Німеччини в СРСР у червні 1941 року, тільки один з синів Вайнштейн, Ісраель, втік у глиб Росії, а батько родини, – Йосеф, з двома дітьми, Хая і Єхиель, залишилися на окупованій німцями території.
У селі Піщани проживало дванадцять єврейських сімей. Місцева українська поліція знала їх усіх. З початку окупації євреям було наказано носити на одязі жовтий клапоть Маген Давид, і працювати на каторжних роботах. До 1942 року усі євреї залишалися мешкати у своїх будинках. Якоїсь Єхиеля відправили з іншими молодими євреями села на роботу до сусіднього міста Поворська. Він втік з роботи і пішов до Ковеля, щоб знайти брата.
Єхиель не знав, що його брат утік до Росії ще до приходу німців. У Ковелі його впізнали як єврея і відправили до гетто, де він пробув кілька тижнів, доки не втік. Повернувшись до свого села, він звернувся до друга-українця, від якого дізнався, що деяких євреїв депортували. Йєхіель знайшов батька та сестру і вони втрьох ховалися до 1943 року. Переховуватися їм допомагали три чи чотири українські родини з села Піщани. Яд Вашем згадує лише одне ім’я помічника: Пахольчук.
У вересні 1943 року німці оголосили, що євреям дозволено повернутися до своїх будинків і що їм не буде завдано жодної шкоди. Із 12 євреїв, які повірили цьому, також були й Вайнштейни. Але їх усіх повели на страту. Єхиель та його сестра Хая розбіглися у різні боки та втекли. Хая Вайнштейн знайшла схованку в українського товариша, який передав її поліції. А Єхиель ховався у громадській будівлі, а потім у фермерських сараях та стайнях, часто без відома власника. Йому допомагали ті ж самі родинии, які підтримували його сім’ю у минулому. Приносили їжу, одяг та інші потрібні речі. Ось так Єхиель вижив до приходу росіян у липні 1944 року.
Відразу після звільнення Єхиель повідомив про усіх колабораціоністів НКВС, а сам записався до лав Червоної Армії. Після війни він не повернувся до села Піщани, а жив у місті Сарни, доки 1967 року не репатріювався до Ізраїлю.
Єхіель довгі роки відмовлявся розповідати про те, що сталося. Лише у 2012 році він погодився дав інтерв’ю команді Яд Вашем. Єхіель згадував серед тих, хто допомагав йому вижити, родину Пахольчуків. Інше прізвище, яке пам’ятав Єхіель, – Ковальчук.
Діти Єхіеля у вересні 2019 року розшукали у селі Піщани доньку родини Пахольчук, Ніну, 1932 року народження, яка добре пам’ятала і підтвердила, що Єхіель справді ховався у домі її батьків.
Комарницькі Михайло і Анна та їхня дочка Галина з Львівської області.
Врятована, що вижила:
Брандельштейн Хава
Історія спасіння
Хава Брандельштейн народилася у місті Турка-над-Стрієм у східній Галичині (сьогодні приблизно за 15 км на схід від польсько-українського кордону). 1921 року в місті мешкало понад 10 000 осіб, і 40% містян були євреями. У подружжя Брандельштейн було 9 дітей, але після 1918 року живим залишився тільки один син – Ламель-Ашер. Хава була акушеркою, і тому багато хто в місті знав її. У вересні 1939 року місто було окуповане Червоною Армією і увійшло до складу СРСР як Українська Радянська Соціалістична Республіка. Син родини Брандельштейн, Ламель-Ашер, одружився і працював учителем математики в місцевій школі.
22 червня 1941 р. нацистська Німеччина вторглася до СРСР і невдовзі прикордонне місто Турка було окуповано. Ламель-Ашер із дружиною втекти до Башкирії і вижили. Доля його матері Хави, яка залишилася у місті, була іншою. Більшість євреїв Турки було знищено у 1942 році, поблизу міста, в таборі Белжець і в гетто в Самборі.
З 1942 по вересень 1944 року Хаву Брандельштейн переховували Михайло Комарницький та його дружина Ганна. Вони знали Хаву, як акушерку, ще до війни, та ховали її у підвалі свого будинку, а під час облав – у копиці сіна. Старші діти Комарницьких допомагали, а меншим сказали, що то бабуся, яка приїхала з іншого села. Так Хава Бальдерштейн дочекалася звільнення міста.
У серпні 1945 року, син Хави, Ламель-Ашер повернувся до Турки разом із дружиною та маленькою дочкою і знайшов свою матір. Вони продовжували жити разом у Турці. У березні 1961 року Ашер-Ламель із родиною іммігрували до Ізраїлю.
Онук Хави Брандельштейн, Яків, відшукав сина Комарницьких, Славка. Доктор Славко Комарницький розповів Якову подробиці історії порятунку Хави Брандельштейн, яку той знав з дитинства.
Банько (Кулемба) Юлія з Тернопільскої області.
Посмертно.
Врятований, що вижив:
Бенек Зонненшайн
Історія спасіння
Син Бенека Зонненшайна свідчив на Нюрнберзькому процесі в німецькому місті Хаген. Морріс Зонненшайн був одружений на Ідес Соммер, дочці купців з Білорусі, жив у Чорткові. Морріс був перукарем. В родини Зонненшайн було троє дітей: Давид Хаім, Міріам і Бенджамін Зоненшайн.
Давид Хаїм був найстаршим. Він виріс у Чорткові, одружився з медсестрою Міною Міндель Фолькенфлік. Молоді переїхали до міста Мельниця, де в них народилися двоє дітей: дочка Маня та син Бенек Зонненшайн. Під час війни Давид Зонненшайн із дружиною та сином Бенеком були вислані до Чортківського гетто. У гетто родину розділили: Давида та Бенека залишили у Чорткові і видали їм дозвіл на роботу.
Сусіди витягли Бенека з його дому до тюремного подвір’я, де його вдарили сокирою по голові, і він втратив свідомість під час того, що пізніше було відоме як «тюремна акція», де було вбито 100 євреїв. Давид Хаїм відшукав сина і врятував. Бенек довго і важко хворів після удару. Шрам на його голові залишився до кінця життя. Матір Бенека була вислана до Белжця, де вона була розстріляна.
Давид Зонненшайн зміг стати особистим перукарем начальника трудового табора Ріхарда Пола, і тому разом із сином зміг пережити кілька акцій, але Давид весь час боявся, що його сина заберуть і розстріляють. Він попросив свою сусідку Юлію Кулембу, яку знав багато років, сховати Бенека. Вона погодилася, і з грудня 1942 року Бенек переховувався у неї.
18 серпня 1943 року гетто збиралися ліквідувати, і коли Давид прийшов до начальника табору, той сказав, що він більше не повинен приходити стригти і голити його, а має із речами негайно перебратися до іншого трудового табору. Давид зрозумів, що означає цей наказ, і прийшов до Юлії Кулемби з проханням сховати ще й його. Юлія прийняла втікача, і Давид із сином ховалися у неї в невеличкій печері, яка була поруч зі свинарником. Юлії допомагали її сестра Анеля і тітка Марселька. Вони приносила їжу, одяг та ліки.
У березні 1944 року радянські війська знову увійшли до Чорткова.
Романиця Михайло, мешканець Івано-Франківської області.
Народився в Тишковці в 1921 році і наклав на себе руки після поранення у спину внаслідок російського обстрілу в Коломиї 1948 року.
Врятована, що вижила:
Соня Зоргер, відома також під іншими іменами: Христина, Зофія, Марія, Суламіт.
Історія спасіння
Обертін був містом в Україні, де впродовж віків жили євреї, поколіннями. Сім’я Зоргерів орендувала квартиру в будинку Габлінських і мала з ними прекрасні стосунки. Діти обох сімей разом навчалися і проводили час на сімейних заходах. У родині Габлінських четверо дітей, а родина Зоргерів мала три дівчинки: двоє дорослих та малу Соню, 1932 року народження.
Родину Зоргерів, під час нацистської окупації міста, депортували з Обертіна до гетто в Коломиї. Наприкінці 1942 року, подружжю Зоргерів із донькою Солнею вдалося втекти із гетто та перебратися до будинку родини Груб’як, а потім знову тікати з Коломиї, уже в поля. Зоргерів упіймали та доправили до в’язниці. Там їх побачив місцевий поліціянт Михайло Романиця, який переховував на той час двох старших сестер Соні у своєї матері. Михайло Романиця організував втечу Соні, вона втекла і довго переховувалась у пшеничному полі. Двоє старших сестер Соні, батьки Соні, а також брат Михайла Романиці на той час уже були розстріляні фашистами.
До 1944 року Соня переховували родини Габлінських, Пастризи, Коленковських. Після закінчення бойових дій Соня разом із родиною Габлінських та Ганною Коленковською жила Коломиї, хрестилася, і переїхала в Польщу до Кракова.
Довідка
Звання Праведника народів світу – найвища нагорода Держави Ізраїль, що надається не євреям, які з ризиком для власного життя допомагали євреям пережити Голокост. Це звання висловлює вдячність Держави Ізраїль та єврейського народу тим небагатьом, хто допомагав євреям у найчорніші дні їхньої історії. Визнані отримують медаль і Почесну грамоту, а їх імена увічнюють в Яд Вашем на Горі Пам’яті в Єрусалимі.
Під юрисдикцією Верховного суду Ізраїлю було створено комісію, в обов’язки якої входить надання почесного звання «Праведника народів світу». У своїй роботі комісія керується певними критеріями, детально вивчаючи всі документи, свідчення тих, хто вцілів, та інших очевидців, оцінює історичні обставини й ризик для рятівника, на підставі чого вирішує, чи відповідає той чи інший випадок необхідним критеріям.
Читайте також наші новини у Facebook
