«Не відвертай обличчя. Я не чудовисько!» Чоловіка з таким промовистим плакатом днями можна було зустріти в центрі Луцька. Хтось минав його без зайвих питань, хтось зупинявся, щоб дати милостиню, а хтось відразу кидався обіймати і дякувати незнайомцю.
Читайте також: Вічна шана: на Волині попрощалися із Героєм Русланом Сулімом
Хто він, чому відчуває себе прокаженим і для чого вийшов на головну пішохідну вулицю Луцька з таким плакатом – у сюжеті «12 Каналу».
Євген Сивопляс – військовий із Чернігова, штурмовик. Приїхав у Луцьк на лікування. Під час одного з боїв в Авдіївці чоловік втратив ногу.
«Хочу змінити ставлення суспільства, допомогти зрозуміти, як взаємодіяти з нами, з військовими, які втратили кінцівки», – сказав Євген.
За його словами, він відчув себе чудовиськом два тижні тому, коли вийшов із госпіталя в місто і побачив, як перехожі буквально відвертали від нього голови. Через небажання, страх бачити людину без ноги вони просто ховали очі.
«Наче я якийсь прокажений, ніби зі мною щось не так. Ще я хотів підійти до жіночки з дитиною, щоб запитати, де можна знайти перукарню, а коли почав підходити, то побачив, що вона лякається. Можливо, подумала, що я буду просити в неї милостиню», – пригадав Євген Сивопляс.
У лікарнях – чимало військових, які втратили на війні кінцівки. Водночас на вулиці їх можна побачити вкрай рідко. Причина – несприйняття або неправильне сприйняття їх іншими, вважає воїн.
«Гарний приклад мого побратима, який поїхав у кінотеатр і чекав свого друга, який був у туалеті. Він мав корзинку з попкорном. Жіночка подумала, що він збирає милостиню, і намагалася кинути гроші», – сказав Євген.
Після таких ситуацій, упевнений він, більшість військових просто уникатимуть виходити в люди, тому, поки чекає протезування, поки не повернувся на фронт, бо саме таке рішення прийняв, хоче пояснити людям, як поводити себе поруч із військовими з ампутаціями.
«Подивитися в очі і прикласти руку до серця. Це найкраще виражатиме пошану та увагу. Здалеку, з 10-15 метрів це можна легко зробити. Або просто подивитися в очі й кивнути головою на знак вітання. Цього буде достатньо», – наголосив Євген.
У центрі Луцька з промовистою табличкою він стояв годину. Перехожим він пильно дивився у вічі. Щоправда, побачити погляди-відгуки всіх так і не вдалося. Хтось байдуже минав його, хтось відвертав очі, найгірше – деякі дійсно намагалися дати чоловікові грошей. На щастя, були й ті, хто розумів, чому й про що Євген стоїть із такою табличкою.
«Обійми – це прояв людяності як мінімум, вдячності. Це те, що я відчувала, коли це робила. Мабуть, треба себе максимально природньо поводити з такими людьми і тоді вони не почуватимуться іншими», – наголосила Ольга.
Люди, які відреагували на акцію Євгена обіймами, погоджуються, що суспільство ще не вміє, не знає, як правильно взаємодіяти, а головне – дякувати захисникам.
«Потрібно людям проводити бесіди, пояснювати, що це наше майбутнє. Нам потрібно ставити їх на рівні з собою», – наголосила Таїсія.
Після цієї акції в Євгена ще одна хвилююча подія – зустріч із донькою. За його словами, після ампутації вони досі не бачилися.
Читайте також наші новини у Facebook
