У Колодяжному на території музею Лесі Українки росте один із символів садиби Косачів – «Ізидорина груша», – пише Волинь
Так називають це столітнє плодове дерево, бо посадила її сестра Лесі Українки – Ізидора.
У музеї ніхто точно не знає, скільки років цій груші, бо на вигляд вона дуже древня. Уже втратила багато старих гілок, втім щовесни цвіте. А наприкінці серпня вона встеляє землю плодами.
Світлинами рясно заквітчаного дерева поділились на фейсбук-сторінці Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки.
Зі спогадів Ізидори Косач: «У кожного з нас були посаджені власноруч дерева. Лесина срібляста тополя, Миколина ялина й моя РАННЯ, ЛІТНЯ ГРУША найкраще росли».
Відомо, що Петро Косач придбав село Колодяжне 1868 року. Він же закладав і сад біля маєтку. Місцеві старожили пригадували, що сад був дуже великий, але не «панський». Тобто в ньому росло багато рідкісних дерев, різноманітних сортів, але не було доріжок, а просто, як у селянських садках, стежечки. Кожен з дітей мав своє дерево чи кущ, які садив і доглядав. У Лесі таким деревом була срібляста тополя, у Миколи — ялинка, в Ізидори — рання літня груша, у Михайла — каштани, Ольга найбільше любила засаджувати квітники.
21 березня минуло 136 років від дня народження Ізидори Косач-Борисової (1888-1989), сестри Лесі Українки. Різниця у віці між Лесею та наймолодшою Ізидорою – 17 років. Ізидора Косач-Борисова прожила 92 роки і лишила багато спогадів про життя та побут родини, зокрема про Колодяжне ̶ єдиний родинний маєток Косачів. Наприкінці свого життєвого шляху Ізидора Косач-Борисова зазначила, що Леся Українка їй тричі рятувала життя. Вперше, коли у двохрічному віці відходила її від дифтерії, у студентські роки ̶ від черевного тифу, а посмертно, ім’я Лесі Українки врятувало наймолодшу із Косачів від Онезьких таборів, де вона провела два роки з восьми присуджених «за контрреволюційну агітацію та пропаганду».
Читайте також наші новини у Facebook
