Чотири вулиці, менше десяти діток та один кінь: мова йде про Житані, село що у Зимнівській громаді, на Володимирщині. В центрі села є магазин, де на полицях з’явились молочна продукція та яйця, – пише ВСН.
Читайте також: У ЗСУ попереджають про нові ракетні обстріли України
Яке воно життя в селі нині – розповіли у сюжеті каналу Аверс.
Не секрет, що віддалені села з часом можуть зникнути. Літні люди доживають віку, а молодь виїжджає до міста, щоб заробити. Вже давно зруйнували колгоспи, зникає з хліва і худоба, тримати її пенсіонерам стає важко.
«Чоловік помер, я сама проживаю, тримаю корову, тримаю свині. Раніше більше тримали, молодь не хоче, а старші люди вже тяжко. Якщо тримати корову, треба рано вставати, в 6 годин. Молоді в нас мало в селі, більшість старші люди», – каже пенсіонерка Марія.
Пані Марія мешкає в селі Житані 45 років, має трьох дорослих синів, двоє мешкають в місті, ще один вже три роки захищає Україну. Попри те, що з кожним роком стає все важче доглядати господарку, жити в місті не хоче.
Жінка колись працювала у колгоспі дояркою, пригадує тодішнє життя на селі дуже відрізнялось. Супермаркет був тоді на городі та в хліві.
Хоча грошей не вистачає, але мріє жінка зовсім не про них.
«Пенсія невелика, тяжко в селі. Комуналку тоже ж треба платити, пенсії мають 2700 гривень. А комуналка десь до 3500 на місяць, тяжко. Ну але якось виживаємо, щоб скоріше та війна закінчилася, щоб діти повернулися додому і щоб менше тих материнських сліз проливалося. Тяжко дуже тяжко», – ділиться Марія.
В селі Житані чотири вулиці. Центр, як каже пані Марія, біля магазину, але й там нелюдно. Кінь з підводою, що стояв поблизу, як виявилось, єдиний на селі.
«Роботи нема… Коня тримаю, свині тримаю, кури тримаю. Ну зараз весна буде, то треба городи», – розповідає мешканець села Володимир.
– Що хорошого в селі?
Дружина пана Володимира Світлана працює в сільському магазині. Зізнається, лише рік як переїхали сюди з міста, відколи померла свекруха,доглядають господарство. Звикнути до сільського життя їй важко й донині.
«Я то взагалі не можу звикнути, бо я весь час тільки місто і місто… Там, самі знаєте, удобства інші. Ну дуже важко, зрівняти з містом нереально. Село йде до вимирання. Це дуже тяжко, я тут тільки один рік, але цей людський труд…», – зізнається Світлана.
Жінка каже, прожити на пенсію по інвалідності двом людям складно, тому і пішла підробляти до магазину.
«Я на групі після аварії, в мене другу групу дали. Ну а вижити на 2000 це нереально. Вот і чоловік тут, з тим конем треба щось рішити з ним – або ти його доглядаєш або ти його продаєш на ковбасу. Так що ми ну один рік прожили, слава Богу», – каже жінка.
За півгодини, поки були журналісти, до магазину так ніхто і не завітав.
– Хто ваші потенційні клієнти?
– Я навіть не можу сказати, ну приходять всі. Дітки трошки є, машина їздить в школу возить… Можливо 10, мабуть, набереться.
– Чоловіків призовного віку ще лишились чи вже позабирали?
– Майже немає, оце єдине, що там четверо дітей – там один мужчина, другий він щось по хворобах не проходить. В мене також він зі мною по догляду, бо в мене друга група. І оце, мабуть, і все. Одиниці лишилися, дуже мало взагалі. Отак як подумаєш… Оце кінь тоже один на ціле село.
Про майбутнє та яким воно буде, у селі Житані наперед не загадують, так само як і про те, чи повернеться сюди молодь. Бажання тут одне на всіх – перемога. Тож поки захисники відстоюють наші кордони, люди у Житанях пораються по господарству і потихеньку виходять на городи, щоб мати хліб і до хліба.
Читайте також наші новини у Facebook
