Співачка Наталія Могилевська розповіла, що 24-го лютого 2022-го року перебуваючи в Україні зустріла пекельного російського ворога.
Нова концертна програма, яка має назву «Я вдома» — це цикл коротких зворушливих історій про артистку, яка відчула власноруч нестерпний смак війни. Відтак, співачка демонструє реалії сьогодення, пропонуючи до роздумів нові теми та аспекти.
Як вплинула на неї війна, про концерти на лінії вогню Наталія Могилевська говорила із журналістами Волинь infa.
У Луцьку Ви презентуєте моновиставу, яка має назву «Я вдома». Що надихнуло Вас на створення подібної демонстрації реалій війни?
–Це не вистава, це – справжній фронтовий концерт, який зародився на лінії вогню. Відтак, на передову неможливо було приїхати з балетом чи з оркестром. Якщо є розетка – то піаніст гратиме на клавішах, якщо немає – то звучатиме гітара. Тим паче, за «зільонкою» – фронт. Зрештою, музика – не завжди є можлива.
Таким чином, я почала читати вірші. А згодом – розповідати власні історії війни. Здебільшого, вони були гумористичні. Адже хлопцям необхідний настрій, а депресивні пісні – ні до чого.
Якою була Наталя Могилевська до війни і якою стала під час повномасштабного вторгнення?
–Я була дуже дистантною. Проте за ці два роки я мала можливість обійняти величезну кількість людей і спілкуватися з ними, що неможливо уявити.
Отож, нині нову пісню «В нас одне велике серце» без сліз не можу співати. Я вважаю, що допоки ми чекаємо величезної перемоги – ми вже переможці, які живуть щодня в цьому жаху.
Як усі українці, я дуже змінилася. Власне, я можу годинами ходити «шпитальом» і нічого не боятися. Зізнаюсь, коли помирала моя мама, я не знайшла слів щось їй промовити… оскільки злякалася… А сьогодні я нічого не боюся!
Для мене нині дружба, любов – стали цінностями з великої літери, тому що ціною цього є – життя.
Музика під час війни: на Ваш погляд що нині до вподоби українському слухачеві?
–Мені здається, нині лунає багато депресивних і сумних пісень. На мій погляд, людям потрібен теплий настрій, який відображає любов, віру, надію.
Це саме ці речі, які надихають та допомагають зупиняти величезного ворога. Відтак, силою духу артисти повинні підтримувати українців.
До прикладу, воїни на фронті теж зичать гарних надихаючих пісень. Зокрема, моя пісня «Ми будемо стояти» написана саме для них.
Я твердо переконана, що повинна лунати революційна музика, та з якою можна піти у розвідку. Подекуди навіть й гумористична, щоб не падати духом.
Що Ви реалізуєте найперше після перемоги?
–Після війни почнеться «жіночий час». Тим паче, найстрашніше після бою – заліковувати рани.
Написавши пісню «Коханий, мій позивний», який має текст: «Коханий мій, як закінчиш бій, Я зацілую рани твої болючі!..».
Зізнаюсь, я чимало бачила жінок, які зустрічають своїх Героїв без ніг, рук, ока, тощо. Відтак, хтось ці рани повинен опісля заліковувати. Зрештою, настане час для лікування, підтримки, зцілювання, терпіння.
Після перемоги – я буду дуже сильно плакати та сумувати, тому що ми усі підсумоватимемо результати. Власне, я згадуватиму тих людей, яких поруч немає, кого не зможу побачити…
Що побажаєте волинянам?
–Я думаю, що найстрашніше, що могло статися з українцями – втратити здатність і можливість бути щасливими. Я впевнена, що ми повинні продовжувати жити: народжувати, нічого не боятися і відчувати кожну секунду, адже ми не знаємо, що нас чекає завтра…
Отож, ми повинні бути щасливими на зло усім ворогам!
АНАСТАСІЯ НІКОЛАЄВА
