50-річного захисника з Волині Степана Тусюка не стало 27 травня 2022 року після важкого бою біля м. Слов’янськ на Донеччині.
Читайте також: Волинянин вивіз школярку в ліс і двічі згвалтував
Спогади про нього опублікували в науковому збірнику «Минуле і сучасне Волині та Полісся. Старовижівщина та її населені пункти в історії України і Волині».
Степан Тусюк народився 10 лютого 1972 р. у великій і дружній родині, де загалом було 4 сестри та 6 братів і яка є однією із найбільших на Старовижівщині. Хоча Тусюки походять із Глух, проте усі земляки називають їх синовцями. А ще знають братів-синовців як відмінних майстрів, котрі постійно трудяться на будівництві і звели не лише в нашому краї, а й далеко за його межами десятки, якщо не сотні хат.
Весела вдача, оптимізм, доброзичливість, працелюбність – такі характерні риси для усіх братів та сестер Тусюків. Завжди веселим і життєрадісним, зі своєрідним почуттям гумору був і Степан. Водночас йому як найстаршому серед братів часто доводилось підбадьорювати інших, допомагати в тій чи іншій справі. У нього добре виходило і організовувати спільну роботу, і влаштовувати відпочинок для усієї родини. Не дивно, що у кожного з її представників залишились у пам’яті свої особливі світлі спогади про Степана, які напередодні річниці смерті Героя записала племінниця Іванна Мазур.
Він змалку звик до праці, завжди підтримував своїх братів та сестер, а згодом – їх дітей. Вже у 6 класі трудився на току у глухівському колгоспі. За зароблені кошти придбав велосипед, яким охоче катав молодших. Після закінчення школи став їздити по заробітках далеко від доми. Так на Дніпропетровщині познайомився зі своєю майбутньою дружиною Таїсією, яку привіз у рідне село. Один за одним у молодого подружжя з’явилось троє дітей: донька Катерина і сини Максим та Василь. Згодом сім’я придбала хату у Старій Вижівці і переїхала жити у селище.
Мрією Степана було збудувати нову простору оселю, яку він з великим ентузіазмом взявся реалізовувати, коли вже підросли сини і стали для нього найпершими помічниками. Блок за блоком, дошка за дошкою – і на подвір’ї виросло велике двоповерхове помешкання. «Зроблю, щоб тут було місце для усіх», – часто казав господар. На жаль, йому самому довго жити у ньому не судилося…
Війна застала Степана Тусюка за звичною для нього справою – на будівництві у Польщі. Ще кілька тижнів попрацював тут, а наприкінці березня 2022-го року повернувся додому. Його брат Павло на той час уже проходив службу у підрозділі територіальної оборони. Невдовзі у військо мобілізували і Степана.
Кілька тижнів підготовки, а далі старовижівчанина відправили захищати від ворога східні рубежі України. Попри тривогу рідних, старався їх заспокоїти, що обов’язково повернеться живим і здоровим додому, бо йому ще усіх племінників і племінниць треба одружити та заміж повіддавати. А ще ж обов’язково навчити свого онука Марка, як підросте, рибалити не гірше, як він сам…
Степана Тусюка не стало 27 травня 2022-го після важкого бою біля м. Слов’янськ Донецької обл. Напередодні його контузило, але він про це не повідомляв рідним. Розповіли про це його побратими, тоді і зізнався
«Вони мали заступати на позиції на 2 дні, але так сталось що були аж 11. Їжа закінчилась, води не було. Казали хлопці, він був такий, що десь глибоко в землі її міг знайти, – розповідає племінниця Іванна Мазур. – Бій був дуже важким. У живих з його побратимів залишились шестеро. Якась бригада їх підібрала, то дзвонив додому такий радий, що з пекла забрали. А далі на наступний чи через день вже сказали нам, що помер».
Чорна звістка прийшла не лише у родину Тусюків, а й загалом на Старовижівщину, до усіх, хто знав Степана. На жаль, після запеклих боїв із окупантами по дорозі у військовий госпіталь його серце зупинилось. Був похований Герой у Старій Вижівці 2 червня. Але десь далеко на Небесах у домі просторому та світлому продовжує жити його щира душа. Душа будівельника, який поклав своє життя, щоб його рідні та усі ми змогли збудувати щасливе майбутнє України.
