31 грудня минають роковини загибелі Арсена Петровича Заруцького, військовослужбовця Збройних сил України з Рожищенської громади, який виборював для нас мирне небо, майбутнє для наших дітей, незалежність та свободу для України.
Читайте також: На війні, захищаючи Україну, загинув батько учня Луцького ВПУ будівництва та архітектури
36-річний Арсен Заруцький на позивний «Поляк» загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Соледар Донецької області 31 грудня 2022 року. А спочинок на рідній землі знайшов лише 26 березня 2023 року.
Історію Героя розповіли на сайті Рожищенської громади.
У мирний час Арсен Заруцький працював на Приватному підприємстві «ПРАГМАТЕК» у Луцьку, разом з дружиною виховував восьмирічного сина Володимира.
– У серпні чоловікові принесли повістку додому та мобілізували. Спочатку він пройшов недовготривалі навчання на Рівненському полігоні, був зачислений гранатометником 128-ої окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Пізніше їх з побратимами відправили на Запорізький напрямок, де вони утримували оборону близько трьох місяців. А на початку грудня перекинули на Донеччину, неподалік Соледару, – розповідає дружина Героя Любов Григорівна.
Під Соледаром в той час були тяжкі бої, справжнє пекло, це засвідчують вояки 128-ої бригади, яким вдалося звідти вийти.
Про це говорив у коротких телефонних розмовах дружині і завжди спокійний та врівноважений Арсен Заруцький та просив молитовної підтримки.
– У середині грудня з чоловіком не було дев’ять днів зв’язку, вони були на завданні. 21 грудня він зателефонував, у голосі відчувалася напруга і надзвичайне виснаження, казав, що їх зберіг Бог. А 22-го їх знову відправили на бойові позиції. Той вечірній дзвінок став нашою останньою розмовою, – згадує молода вдова.
І знову було чекання та надія. Але вночі на 1 січня жінка ніби відчула щось погане, не могла заспокоїтися. Наступними днями писала командиру в надії дізнатися, що з Арсеном. Та відповіді не діждалася.
13 січня працівники військкомату принесли Любові Григорівні сповіщення, що її чоловік зник безвісти.
Понад два місяці жінка шукала свого Героя – здали аналіз ДНК, писала у різні групи, відправляда фото, спілкувалася з різними людьми. І таки знайшла. І поховала у рідному селі. А разом з ним ніби й поховала частинку себе.
– Вже рік минає, а болить ще більше. Час не лікує, якщо ти назавжди втратив найдорожчу людину. Думаю, мене зрозуміють ті, кому довелося переживати подібне. Єдина моя радість – мій синочок. Ради нього й живу, – зізнається Любов Григорівна.
Слухаючи такі слова, починаєш розуміти масштаб того всезагального болю, який принесла українцям війна.
Сумує за татом восьмирічний Володимир Заруцький. І коли дитяче серденько щемить від болю, він завжди бере до рук і читає подаровану татом книгу «Знай наших» Юрія Журавля про видатні постаті української історії, про тих, хто її творив у різні роки своїм життям, як і Арсен Заруцький.
Президент України Володимир Зеленський відповідно до Указу №438 від 18 липня 2023 року за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку нагородив солдата Заруцького Арсена Петровича орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.
Арсен Заруцький назавжди залишиться в серці кожного з нас, як приклад патріотизму, незламності духу, самопожертви та безмежної любові до України. Вічна пам’ять і слава воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!
Читайте також наші новини у Facebook
