Минув майже рік, а болю менше не стало. Надія – матір полеглого на війні 43-річного захисника Юрія Шевчика з Ковеля, який мав золоті руки у мирному житті, але мусив здобувати військовий досвід і зумів стати авторитетом для своїх побратимів, – пише ВСН.
Читайте також: На Волині в останню дорогу провели 25-річного Героя Іллю Фоміна
Матір пригадує день, з якого розпочалося це важке випробування для їхньої родини. Тоді 28 лютого Юрій пішов в аптеку їй за ліками, а повернувся додому із повісткою в руках, – йдеться у сюжеті 12 каналу.
«Прийшов додому, чоловік каже «Що ти так, Юра, довго?» А він каже «Тато, не кричи на мене, може, я останній раз пройшовся по Ковелі». Мама, каже, повістка мені в армію», – пригадує Надія.
Надія пригадує, Юрій сказав, що має бути там, обійняв її та батька і поїхав у військкомат. Через трохи зателефонував,попросив, щоб мама виглянула у вікно – він їхав в автобусі повз батьківську хату.
«І бачу, він сидить, за сльозами нічого вже не бачила майже… Сидить ручкою махає», – розповідає згорьована жінка.
З Ковеля Юрій поїхав у Львів, майже рік служив стрільцем взводу охорони. Надія каже, що син мало розповідав саме про військові справи, беріг її і без того хворе серце. Як з’ясувалося згодом, чоловік воював на багатьох напрямках фронту, а на початку січня цього року його підрозділ відправився на Донеччину. Про те, що син у гарячій точці, матір дізналася не одразу.
«Він каже «Мамо, мені шкода тебе, але я маю тобі сказати, де я». Я як відчувала… «У Бахмуті». Мені похололо все всередині, я зблідла», – розповідає жінка.
5 січня підрозділ Юрія відправили тримати оборону під Бахмутом. Про обстановку на полі бою не розповідаві на зв’язок виходив значно рідше.
«І я вже писала, що синочку, що з тобою сталося, де ти, дай хоч знати, хоть хрестика постав, щоб я знала, що ти живий здоровий», – каже Надія.
Син зателефонував 13 січня по відеозв’язку. Тоді Надія ще не знала, що це остання розмова з її дитиною
«Сльози в очах були в нього, він в той день подзвонив по всіх знайомих, ніби попрощався… Він знав, на що він іде», – пригадує матір.
Через два дні, 15 січня, Юрій Шевчик загинув у Кліщіївці під Бахмутом. Жінка до останнього мала надію, що він живий, ажпоки одного дня не пролунав дзвінок у двері. Він став для неї трагічним.
«Я відкрила, я зразу зрозуміла, що щось сталося. Віталій з воєнкомату каже «У нас для вас погані новини». Я так і сіла, як просто щось не дало дихати, мені не крикнути, нічого…», – ділиться болем жінка.
Не вірила доти, доки не побачила тіло свого сина Юрія. Похоронили 23 січня на Алеї Героїв міського кладовища у Ковелі. Ажпізніше, каже Надія, зрозуміла, що момент загибелі сина вона відчула.
«Я спала зранку і в мене як ніби щось ударило в спину і такий ніби звук, такий гул вийшов, я проснулася і ті всі дні вже не було спокою», – пригадує волинянка.
Ось уже майже рік як Надія може побачити свого сина лише на цих фото. Донедавна, каже, щодня їздила на кладовище.
«Мене сварили, бо кожен день їздила на кладовище, сказали, не можна так, треба дати перепочинок їм. Мені просто хотілося бути поряд», – ділиться мама Героя.
Надія розповідає, що син завжди був для неї опорою і підтримкою. А ще любив малювати і мав золоті руки – за що не брався – усе вдавалося. У Юрія не було своєї сім’ї, не встиг її створити, бо віддав своє життя у боротьбі за незалежність України.
Читайте також наші новини у Facebook
