«Гинуть 19-річні, тому по-іншому не міг»: директор школи із Волині змінив шкільні класи на окопи

Бійці 50-го батальйону 100-ї окремої бригади територіальної оборони охрестили Володимира Івановича «фронтовим Директором», – пише газета Волинь.

Про душевну світлість ржищівського директора школи шанобливо при кожній нагоді переповідають усі, хто його знає. З цією світлістю, з почуттям честі, відповідальності й із думкою «Якщо не я, то хто» Володимир Іванович наприкінці лютого минулого року разом із односельчанином Володимиром Процем, Олегом Ничепоруком і Платоном Ткачуком із Мар’янівки, В’ячеславом Тимощуком із Борочича (всі теж на фронтах) ніс варту в добровольчому формуванні Мар’янівської територіальної громади, хоча добиратися двадцятикілометровим бездоріжжям із віддаленого Ржищева до Мар’янівки було непросто.

На його тілі стало більше кількома ранами, а до подяк і нагород додалася відзнака МО України – медаль «За поранення».

– Я бачив, як на фронт ішли мої учні – діти, які виросли на моїх очах, ставали моїми друзями, ходили зі мною на риболовлю й полювання… На війні воюють і гинуть 19-річні, тому по-іншому не зміг. Маємо захистити нашу землю від тої російської нечисті, – розповідає він про своє рішення.

Відтоді на його тілі стало більше кількома ранами, а до подяк і нагород додалася відзнака МО України – медаль «За поранення». Її воїн отримав 29 вересня й не барився вертатися боронити нас і свої мрії. Сокровенну дитячу, в якій наяву й уві сні бачив себе вчителем, він зумів здійснити взірцево!

– Я ж із семи років перевіряв зошити з мамою Галиною Миколаївною, вчителькою початкових класів, – усміхнувся променистому спогаду про дитячу мрію пан Володимир і, здавалося, не голосом серед воєнної грози, а душею чоловіка, батька, вчителя-історика й друга мовив: – Коли здобудемо омріяну Перемогу, тоді кожна сім’я і родина з покоління в покоління повинна возвеличувати ціну щастя, вагомість мудрості, силу єдності. А я разом із своїми чудовими колегами продовжу навчати дітей бути справжніми українцями.