21-річний Герой Володимир Літвінчук з Городищенської громади Луцького району загинув, захищаючи рідну землю від ворожого наступу, 20 травня 2022 року на Донеччині від вогнепального проникаючого осколкового поранення у грудну клітку.
Читайте також: Суд не змінив вирок скандальному посадовцю Підгайцівської сільради, який побив журналістку: йому загрожує пʼять років вʼязниці
Володимир Євгенович Літвінчук народився 9 грудня 2000 року у невеличкому селі Ниви–Губинські. Як кожен хлопчисько він, наївний і відкритий, хотів стати пілотом. Робив з паперу літачки і запускав їх у простір. А ще Вова любив майструвати. Взявши до рук дошку і молоток, змайстрував собі автомат, грався у війну. Не міг тоді знати, що пройдуть роки і до рук доведеться брати справжню, страшну зброю, щоб захищати свою Україну. Історію Героя розповіли на сайті «Небесний легіон Волині».
Володя був дуже чемним, скромним, працелюбним. Він перший приймав участь у трудових десантах, любив майструвати. І найбільше любив спорт. Грав в основному складі за збірну команду школи з баскетболу, волейболу, футболу. А ще Володя займався легкою атлетикою. Після уроків його часто можна було побачити на шкальному стадіоні, постійно відвідував спортивні секції. І це дало свої результати. Володя – переможець і призер районних змагань з легкої атлетики, учасник обласних змагань. Він нагороджений багатьма грамотами.
Ввічливий по відношенню до старших він був готовий прийти на допомогу у будь – яку хвилину. То сумку піднесе, то допоможе по господарству, то просто привітно посміхнеться. Його любили і однокласники, і друзі, і вчителі, і односельці.
Разом із своїми однокласниками Володя пішов навчатися у Луцьке ВПУ будівництва та архітектури на електрозварювальника. Нові знайомства, нові враження. Він любив свою роботу, не боявся труднощів, допомагав усім хто звертався до нього. Будучи студентом часто ходив гуляти у парк, відвідував з друзями різні цікаві заходи. Він був опорою сім’ї. У 18 самотужки заробляв та допомагав мамі.
У 2019 році закінчив училище. Але дитяча мрія не залишила його. У 2020 році він підписав контракт на проходження військової служби ЗСУ. З дівчиною Софією у Володимира спалахнули щирі взаємні почуття. Разом мріяли про майбутнє, готувалися до весілля…
Страшна звістка 24 лютого 2022 змінила все. Як грім серед ясного неба прозвучало страшне слово: «Війна». Перші вибухи здригнули мирну українську землю. Першими у бій вступили воїни ЗСУ. Разом зі своїм другом Юрієм Федончуком Володя воював у 14 окремій механізованій бригаді у протитанковому артилерійному дивізіоні. Він не боявся труднощів, завжди був на передовій, готовий ризикувати своїм життям, щоб захистити товаришів та свою країну.
У травні 2022 під час виконання чергового військового завдання Володя був смертельно пораненим. 20 травня його серце перестало битися. Молодий організм не витримав осколкового поранення грудної клітки. Лікарі до останнього намагалися врятувати молодого бійця. Але рана виявилася смертельною.
Поховали Володю в рідній Сенкевичівці. На колінах зустріли кортеж жителі усієї Городищенської громади. Дорогою, вистеленою живими квітами, провели героя до рідної домівки усі жителі Сенкевичівки та навколишніх сіл. Похоронна процесія попрямувала до місцевого храму, де відслужив панахиду за загиблим протоієрей Богдан Яким.
Майорять над могилою Володі жовто-блакитні та малинові стяги. На жаль, їх уже на Сенкевичівському кладовищі багато. Дивиться у небо із портрета усміхнений, завжди юний юнак, і співають йому птахи свою сумну пісню. Він не помер… Він просто пішов…
Читайте також наші новини у Facebook
