За плечима Віктора з Волині – бойовий досвід у 2015 і боротьба за Україну. Тепер у час повномасштабної війни під час крайнього завдання він втратив зір і частину ноги, та попри це, сам навпомацки наклав собі турнікет і під вогнем ворога чекав евакуації.
Читайте також: Двох депутатів Волиньради нагородили бойовими відзнаками
Про багатомісячну реабілітацію в, як каже боєць, насторожливо спокійному Луцьку про міць, тактику ворога і про тривалість цієї війни розповіли у сюжеті 12 каналу.
Більш як пів року тому із важкими травмами боєць потрапив на лікарняне ліжко. За його словами, з цими травмами він обмежено придатний. У лютому 2023-го його підрозділ уже котрий місяць поспіль виконував завдання на Донеччині. Віктор з побратимами виїхали на чергове завдання перевірити на міни дорогу та поле поблизу Кліщіївки.
«Я вибрав не цю стежечку і знайшов протипіхотну міну», – розповідає захисник.
Потужний вибух. Волинянин в моменті втрачає зір і частину ноги.
«Практично не було зору з моменту вибуху. Я нагнувся і мені якраз вибуховою хвилею в лице вдарило», – пригадує Віктор.
Попри нестерпний біль і печіння в очах, Віктор самотужки накладає собі турнікет і чекає на підмогу – евакуацію. І хоч ворог нещадно гатив по лінії руху автівки, пораненого таки вдається доставити до бази.
У Дніпрі – ампутація ноги, згодом встановлення протеза і заміна кришталика на одному оці. Батькам про важкість поранень Віктор наважився сказати аж через півтора місяця після вибуху.
Рухатись на протезі, зізнається Віктор, не так важко, як боляче. Поки рана не зажила. старається ходити небагато і опиратися на милицю. Днями Віктора чекає військово-лікарська комісія.
«Я не те, що не хочу, я просто не можу виконувати обов’язки повноцінно. А для чого ставати обузою для людей? Я не хочу такого», – каже Віктор.
Водночас постійно повторює, що армія його не відпустить. За словами військового, ми дуже недооцінюємо російських солдатів, мовляв, ворог воює професійно. Вони мають тактику і особливо добре риють окопи і бліндажі. Армія Путіна, каже, Віктор, перейняла тактику вагнерівців. Росіяни створили безліч штурмових підрозділів і безперервно намагаються вибити з позиції ЗСУ. До всього постійно працює їхня авіація, танки, міномети, гранатомети.
«Підрозділ вони просто гонять наперед і все, поки в наших не закінчується БК чи закінчуються просто люди… Одна група вийшла, наші побачили їх, працювали. Зразу вже йде за ними друга група, а за другою йде третя група», – розповідає військовий.
Друзів на фронті Віктор старався не мати, розумів, що в будь-який момент їх можна втратити і біль від цієї втрати буде їсти зсередини та ще в місці, де треба бути завше зібраним
«Я не старався зближатися з кимось, скажемо так, бо я розумів, що це все-таки війна і що одного прекрасного моментустануться ці події з втратами, як в принципі і сталося…», – каже Віктор.
Ця трагічна історія про знайомого Віктора разом з яким пішов на війну. Чоловік рвався виконувати завдання саме на нулі.
«От вони вийшли, за три години рота закінчилася разом з ним. Досі я навіть не знаю, чи найшли його, чи винесли, швидше всього ні. Числиться безвісти зниклим»,- ділиться військовий.
Бути тут, у тиловому Луцьку, зізнається Віктор, йому незвично і неспокійно.
«Таке все якесь розслаблене… Всі думають, що ми там вже майже-майже виграли. Коли ти говориш людям, що це на роки, вони «Ой ні, ми стільки не витримаємо». Кажу, куди ж ви дінетеся? Кажу, це досить надовго», – стверджує боєць.
Тривалою у Віктора має бути реабілітація, разом з іншими пораненими бійцями він вже їздив на іпотерапію доконей та апітерапію до бджіл. Свою травму, каже волинянин, він вже прийняв, тож нині ставить собі завдання навчитися вільно пересуватися на протезі.
Згідно з останніми даними експертів, під час Великої війни, одну або більше кінцівок втратило від 20 до 50 000 українців. Якщо у перші місяці вторгнення основними причинами ампутації були артилерія та ракети, то зараз частина найтяжчих втратспричинена саме мінами.
