Поховали поруч з чоловіком: на Волині провели в останню путь легендарну зв’язкову УПА

Чин похорону відбувся 20 листопада. Про це повідомили у Колодяжненській громаді.

Ганна Йонівна Зелена була не просто живим свідком, а учасником визвольної боротьби українського народу проти загарбників – зв’язковою Української повстанської армії, за що була засуджена радянською окупаційною владою до 10 років заслання. Її історія життя – приклад мужності та незламності духу, віри в Україну, орієнтир для багатьох поколінь українців.19 листопада 2023 року, на 97 році життя, перестало битися серце нашої легендарної землячки, а 20 листопада, її провели в останню земну дорогу.

Народилася  Ганна Йонівна  20 квітня 1927 року у селі Скулині, і зростала найменшою в родині Абрамчуків. Закінчила два класи польської школи. У 1942 році рідне село німецькі окупанти спалили дотла.

У 15 років Ганна стала зв’язковою УПА. Спочатку була учасницею диверсійної групи Сергія Дятла (сотенного Дяченка), потім – особистою зв’язковою (під позивним Гива) Дмитра Клячківського, командира групи УПА-Північ (Клима Савура). Разом з іншими дівчатами допомагала повстанцям – збирала полотно, різала його, зшивала і робила бинти. Жінки, які мали швейні машинки, шили одяг, фарбували його в дубовій корі. Ганна в коси заплітала зашифровані листи – грипси, і носила їх в села Облапи, Доротище. За доносом її арештували 10 червня 1945-го.

Військовий трибунал засудив Ганну до 10 років каторги і 5 позбавлення громадянських прав. Покарання відбувала спочатку на Уралі, згодом на Далекому Сході,  Сибірі, Норильську. Була учасницею повстання політв’язнів у 1953 році, під час якого отримала важке вогнепальне поранення.

Після тривалого лікування отримала інвалідність. У зв’язку з цим була звільнена у 1955 році. У рідному селі жити не дозволили, виселили у Дніпропетровську область. Працювала дояркою у сільськогосподарській артілі менше року. Через рік повернулася в рідне село Скулин. Тут вийшла заміж, народила трьох дітей. Проживала у Скулині до кінця життя.

Ганна Зелена (в дівоцтві – Абрамчук) реабілітована прокуратурою Волинської області 10 жовтня 1991 року. Завжди найбільше тішилася, що Україна здобула омріяну незалежність, за яку боролися її побратими. І найтяжче Ганні Йонівні далися новини про те, що споконвічний російський ворог знову пішов з війною на нашу землю. Якось, в одному інтерв’ю, датованому 2018 роком, Ганна Зелена сказала таке: «Зараз мені 91 рік і замість того, щоб щасливо доживати свого віку, змушена спостерігати, як мій народ воює проти московських виродків. Я змушена дивитись, як українські люди байдуже відносяться до російської загрози. Вони не знають, яку москаль біду може принести нам. Коли дізнаються, то плакати їм ще довгі десятиліття». Колишня зв’язкова УПА знала, про що говорить, бо знала московського ворога, як кажуть, в обличчя, розуміла, на що він здатен, на своєму тілі відчула тортури і знущання, а потім таврування і гоніння за своє упівське минуле та проукраїнську позицію. Тож, вона застерігала усіх нас…

… Попрощатися з Ганною Йонівною Зеленою прибули жителі з різних куточків Волині, представники обласної, районної, міської та місцевої влади. Також прийшли односельчани, військові, представники духовенства, інтелігенції краю тощо. Адже для багатьох із них, як засвідчував чи не кожен у своїй прощальній промові, Ганна Йонівна була дороговказом у напрямку національної ідентичності, свободолюбивості, глибокої віри в Україну та Бога. Тож нехай Господь упокоїть її душу там, де праведні спочивають.

Ганна Зелена відійшла до Господа після важкої недуги 19 листопада на 97-му році життя. Похоронили її на сільському цвинтарі у Скулині, біля своєї родини, поруч із чоловіком.