Пішов на війну в перший день повномасштабного вторгнення. Андрій Рудін із села Волошки на Ковельщині був професійним прикордонником.
Читайте також:Двічі був поранений та контужений, але повертався до побратимів: доброволець з Волині загинув, рятуючи «трьохсотих»
Російські окупанти вбили його через тиждень після того, як відзначив на фронті день народження. Йому тоді виповнився 41 рік. Андрій Рудін до війни мешкав у Волошках на Ковельщині. Майже все свідоме життя з ним була військова форма. Відразу після школи його забрали до армії. Потім два роки працював прикордонником у Чопі, а наприкінці 2014-го пішов служити у прикордонний загін на Закарпатті з наміром згодом захищати Україну на сході, йдеться в сюжеті 12 каналу.
«Він тоді сказав: «Я йду воювати!» Я кажу: не йди, батько хворий (в батька – онко) і я вже не можу ходити (я почала ходити з палочкою). «Іду!» І всьо. Шо я не просила, плакала. «Я йду!» Такий патріот. Його зупинити не мона було ніяк», – пригадує мама загиблого військового Тетяна Рудін.
У перший день війни Андрію Рудіну принесли повістку. Мати каже: знала, що той відразу зірветься на фронт, тому спершу сину не сказала про візит військових. Надвечір про документ йому повідомила сестра.
«Він ще заготовив дров… Перед самою смертю ті дрова порізав, поскладав. У нього в дровніку такий порядок був», – плаче мама.
Дзвонив син, згадує, часто, але ніколи й словом не обмовився про бої, місця дислокації й тим більше про поранених чи загиблих побратимів.
«Він мені не признавався, де він. Тільки два слова сказав. Ну тоді саме страшні бої йшли, він був десь біля Києва», – говорить Тетяна Рудін.
Андрій пробув на фронті менше місяця. Загинув 21 березня. Рідні кажуть, що зв’язок з ним зник ще 19-го.
«Я кажу: в мене материнське серце чуствує, його немає живого, – плаче матір Героя. – А я так чуствувала. От чуствувала. Мене ніхто не міг заспокоїти. Я кричала просто. Я просто кричала».
До 6 квітня рідні шукали Андрія. Дзвонили в госпіталі. Всі вважали його безвісти зниклим. Навіть зверталися з проханням повідомити хоч щось про військового до користувачів соцмереж. Мама згадує момент, коли сімʼї сказали телефоном, що Андрія вже немає в живих. Тоді почула: «Шукайте, бо з полю бою його забирали мертвим».
«Ми їхали. Село Кисилівка, і з-за третьої хати вискочили тиї й давай стріляти. Його зразу на смерть, каже. Зразу його вдарило в голову. Каже, що пробував пульс, пульсу в нього вже не було», – пригадує мама загиблого військового Тетяна Рудін.
Майже через місяць, 16 квітня, Андрій Рудін повернувся «на щиті».
«Я сижу тако в кухні. Бачу: їде машина і поїхала так помаленьку-помаленьку. В мене серце тьохнуло: то, навєрно, з воєнкомата. І я так бачу далеко: розвертається, їде жовта з синьою полоскою… І привезли свідоцтво про смерть», – говорить жінка.
Поховали Героя в рідному селі Волошки на місцевому кладовищі. Люди пам’ятатимуть Андрія Рудіна як доброго уважного односельчанина та відважного воїна, який постійно рвався на війну і став першим із села, якого з великою жалобою провели в останню дорогу.
Читайте також наші новини у Facebook
