Василь Цапюк – дизайнер і рекламіст, тож коли почалося повномасштабне вторгнення, у нього виникла ідея, пов’язана з власним фахом – створити набір мотиваційних стікерів.
Читайте також: Квашена капуста від фермерів у Луцьку: як вибрати, що додають, скільки коштує. Відео
«До мене звернулася Нацгвардія і попросила зробити щось для хлопців, які йдуть на фронт. Переважно це були військові за 40 років, які не сидять у соцмережах, і от саме для цієї цільової авдиторії ми розробили перші стікерпаки».
Історію Василя Цапюка написали на UCHOOSE.
Коли росіяни пробували прорватися у столицю, колега пана Василя попросив стікери для захисників Києва. Доставити їх було проблематично, тож лучанин просто переслав у Київ файли для друку.
«Саме тоді я зрозумів усю перевагу технології блокчейн: я просто скидаю файли, а виробництво відбувається в іншому місці», – згадує пан Василь.
Цапюк згуртував навколо себе понад десяток інженерів з усієї країни, і разом вони почали працювати над винаходами для військових. Ідею виготовляти деталі для виробів у різних місцях доволі просто реалізувати за допомогою розкиданих по країні 3D-принтерів.
«У нас нема єдиного центру виробництва. Якщо ракета прилетить сюди, то це ніяк не зупинить проєкт. Васильоборонпром – це ніхто, тому що в мене виробництво ніде», – підсумовує базовий принцип пан Василь.
Частину деталей друкують також за кордоном – у Польщі, Фінляндії та інших країнах. 3D друк не дуже швидкий, але, згуртувавши чимало однодумців, можна виробляти досить великі партії товарів.
ЗІГРІТИ, ЗАХИСТИТИ, ЗНИЩИТИ ВОРОГА
Після стікерів винахідники почали розробляти портативну пічку для обігріву, оскільки з цим були проблеми на початку вторгнення. За основу взяли давню технологію, яку використовували ще трипільці: тепло зі свічок акумулюється спеціальною керамічною формою. Так з’явилася «Волинська теплинка». В офісі пана Василя нема опалення. Він гріється цим самим винаходом. За допомогою лазерного термометра ми оцінили його роботу: температура на підлозі – 16 градусів, на самій «Теплинці» – 50 градусів, і за метр від неї – 20 градусів.
«Чотири свічки однієї теплинки, що горять 8 годин, дають 0,4 кіловатта теплової енергії. Відповідно, три «Теплинки» – це 1,2 кіловатта, а цього вистачає на 10 метрів квадратних площі обігріву. На цих же свічках можна зготувати їжу без копоті, диму і викриття позицій».
Для виготовлення «Теплинок» використали шамот із-під Слов’янська. Пану Василю вдалося купити останню партію після руйнації підприємства росіянами.
Також пан Василь розробив власні турнікети, які значно дешевші за аналоги (всього 300 гривень). Розробник простягнув мені один і попросив зламати поліамідовий вороток. Я приклав максимум зусиль, але у мене нічого не вийшло. За словами пана Василя, поки ні в кого не вийшло, навіть у професійних армреслерів. Турнікет пройшов державну сертифікацію, але коли у них відпала гостра потреба, винахідники припинили розвивати цей напрямок.
Ще одна розробка – це портативні перископи. Китайські аналоги коштують 2500 гривень, волинські – 1400. Пан Василь згадує, як один боєць прислав йому відео з простріленим верхом перископа. Із часом інженери розробили для них спеціальну оптику, яка працює, як бінокль.
Однак чи не найбільше здобутків «Васильоборонпрому» в дроновій індустрії. По-перше, вони розробили кілька моделей системи скидів.
«На Заході існує одна недешева система для доставки вантажів, а наші можуть доставляти як звичайні вантажі, так і вибухові».
Якось пан Василь побачив на відео, як із дрона скинули снаряд по танку, але він не влучив. Це надихнуло розробника зробити систему скиду під два снаряди, щоб дрон зайвий раз не повертався на перезарядку.
Для максимальної ефективності скидів інженери розробили пластикові корпуси для кумулятивних снарядів з урахуванням аеродинаміки і максимізації ураження. Їх відправляють на передову порожніми, і вже на місці начиняють вибухівкою.
Пан Василь продемонстрував відео, на якому снаряд кидають на землю з висоти людського зросту. Він не здетонував, а отже, випадкові падіння безпечні для бійців.
Корпуси снарядів виготовляють різних розмірів. Найбільший – це аналог ПТУРа, ракета якого коштує 20 000 євро. Якщо таким поцілити в танк, з нього залишиться купа брухту.
«Один корпус боєприпасу друкується день. Тобто один принтер – це 30 штук на місяць. 10 принтерів – 300 штук. 100 принтерів – 3000, а потреба фронту – 300 000», – ділиться підрахунками розробник.
«Васильоборонпром» розробив також власний FPV дрон, але його виробництво вийшло доволі дорогим, тому це не дуже перспективний напрям діяльності, що не скажеш про антидронову рушницю «Мавка».
Вона має непоказний корпус у вигляді паралелепіпеда, але її технічні характеристики не поступаються закордонним аналогам.
Серед іншої продукції жилетка з регульованим електричним підігрівом, штабні лінійки, підставка для запуску дронів, ретранслятор, який збільшує дальність польоту FPV дрона, детектор дронів, який допомагає визначити, з якого напрямку вони летять.
Як і в кожного стартапу, у «Васильоборонпромі» були і такі розробки, що виявилися невдалими або неперспективними.
Винахідники хотіли розробити сіткомет, яким можна було б перехоплювати дрони, але їм не вдалося вирішити проблеми з вітром. Також роздумували над рельсотроном, який би підвищував швидксть пострілу танка на 30%. Теоретично це можливо, але великі затрати енергії не дають розробити зручну систему.
Станом на зараз «Васильоборонпром» випустив понад 5000 корпусів для снарядів, понад 2000 скидів для дронів, 2000 перископів і 1000 «Волинських Теплинок».
ЗАКРИТИ ПОТРЕБУ, ПОДОЛАТИ ЗАПЕРЕЧЕННЯ
Над робочим столом Василя Цапюка висять подяки від усіх можливих підрозділів: бригади ЗСУ, Нацгвардія, ГУР МО, СБУ, ДСНС. Розробник показує мені на телефоні географію відправок – це весь фронт.
Концепцію своєї діяльності Василь Цапюк підсумовує так:
«У винаході має бути реальна потреба, він має бути суттєво дешевшим за аналоги, безпечним і дуже простим у використанні. Що більше дешевих виробів, які здатні нищити дорогу техніку, то ліпше для держави в цілому. Я не працюю через фонди, волонтерів чи штаби. Я працюю напряму з бійцями, у яких є бойове розпорядження, ворог і 2 дрони-камікадзе, яким вони мають зробити завдання на 100 дронів».
Пряма комунікація між розробниками і передовою має також певні мінуси:
«Військові мені зазвичай кажуть: “Нам треба бігом усе, що є, на вчора”. Я кажу їм, що певні речі ще недопрацьовані, але вони вимагають уже, бо їм треба чимось відбиватися».
Так чи інакше, вироби «Васильоборонпрому» постійно вдосконалюються. Розробники збирать фідбеки і усувають недоліки. Винаходи проходять постійні випробування на полігоні.
«Я весь час стикаюся з недовірою. Приношу я оці кумулятивні снаряди, а мені кажуть: “І що – ця пластикова фігна пропалить броню? Я не вірю”. Потім скидають, бачать результат, і в них очі на лоба лізуть. Або так само з антидронкою. Я кажу, давайте спробуємо її на такій-то відстані. Мені кажуть: “Та не буде вона працювати”. Потім я вмовляю, і результат їх дивує. Я працюю із запереченням, долаю несприйняття».
Найкраща похвала для пана Василя – це успішне застосування його винаходів.
«Якщо хоча б один заряд з моїм корпусом знищить танк, то моя робота уже окупилася. Так само, якщо антидронка посадить хоча б один дрон, це уже успіх». Прикладів успішного застосування виробів «Васильоборонпрому» не бракує.
ВОЄННИЙ СТАРТАП
Пан Василь не любить, коли його називають волонтером, оскільки вважає, що волонтери – це ті, хто мають стабільний дохід і частину свого часу присвячують добровільній допомозі, а у його випадку все дуже переплетено.
Він не оголошує класичні збори грошей на свою діяльність, має одного друга-бізнесмена Андрія, який щомісяця жертвує йому певну суму на діяльність, також залучає кошти з власного бізнесу, який намагається втримати на плаву.
Пан Василь досі працює в напруженому темпі, але планує поступово змінити його на розміреніший, адекватний до тривалої війни.
«Я просто роблю те, що можу, беру напрямки, які можу охопити, і на що мене поки вистачає. Ми класна, модна, нова машина, яка здатна їхати далеко. Але нам треба пальне. Часом підливають в бак, і ми вириваємося вперед… Якби у мене були 2 мільйони доларів США, я закрив би антидроновими рушницями усю лінію фронту».
Пан Василь наголошує на тому, що він тільки організатор, і «Васильоборонпром» не відбувся б без інженера Юрія з Харкова, який змоделював систему скиду і дрон, надрукував їх на 3D принтері і запрограмував усю електроніку; інженера Сергія з Києва, з яким розробляли першу версію антидронової рушниці; Михайла, що надав початкові файли на спеціальну фурнітуру до скидів; інженера Андрія, який невтомно виробляє нові продукти за запитом військових; Віктора, спеціаліста з металообробки і програмування; Віталія, експерта з 3D друку та інженера Самолі з Фінляндії, який допоміг організувати масове 3D виробництво по всьому світу.
Розповідаючи про розробки, Василь Цапюк іноді збивається на жартівливі і не дуже міркування про філософію нашої війни. Жартує, що для перемоги кожен українець має знищити по 3,5 росіянина, а потім додає серйозно:
«Перемоги не буде, якщо певна частина суспільства вважатиме, що це не їхня війна. Цього разу так не буде. Після усіх цих подій у нас з’явилася певна кількість свідомого населення, але треба більше».
«Васильоборонпром» чимось нагадує класичний гаражний стартап, тільки масштабний, зубатий, невловний і оперативний, тобто воєнний.
Читайте також наші новини у Facebook
