Російські окупанти вбили його через тиждень після того, як відзначив на фронті день народження. Йому тоді виповнився 41. Андрій Рудін до війни мешкав у Волошках на Ковельщині. Майже все його свідоме життя з ним була військова форма.
Читайте також: 22-річний волинянин вкрав авто у сусіда
Про це йдеться в сюжеті 12 каналу.
Відразу після школи його забрали до армії, потім два роки працював прикордонником у Чопі А в кінці 2014-го пішов служити у прикордонний загін на Закарпатті, з наміром згодом захищати Україну на Сході.
«Він мені, що я йду воювати, і все, я не буду. Я кажу, не йди, бо ж батько хворий, і я вже не можу ходити. Просила, плакала, але його зупинити не можна було ніяк», – розповідає мама загиблого захисника Тетяна Рудін.
У перший день війни Андрію Рудіну принесли повістку. Мати, каже, знала, що той зразу зірветься на фронт, тому відразу сину не сказала про візит військових. Надвечір про документ йому повідомила сестра. Жінка, згадуючи ті дні, плаче.
Дзвонив син, згадує часто, але ніколи із словом не обмовився про бої, місця дислокації і тим більше про поранених чи загиблих побратимів.
«Він мені не признавався, тільки два слова сказав, я не можу, тоді саме страшні бої йшли. Він був десь біля Києва», – згадує пані Тетяна.
Пробув на фронті менше місяця. Як потім виявилось, загинув Андрій 21 березня. Але рідні кажуть, зв’язок з ним зник ще 19-го числа.
«Я казала, що материнське серце відчуває, що його немає серед живих. Мене ніхто не міг заспокоїти, я просто кричала», – ділиться мама Героя.
До 6 квітня рідні шукали, дзвонили у госпіталі всі, вважали, його безвісти зникли. Навіть два рази зверталися з проханням повідомити хоч щось про військового до користувачів соцмереж.
Мама згадує момент, коли нарешті сім’ї повідомили телефоном, що Андрія Рудіна вже немає в живих. Тоді почула – шукайте, бо з поля бою його забрали мертвим.
Майже через місяць 16 квітня Андрій Рудін повернувся вже назавжди «на щиті».
Поховали героя у рідному селі Волошки на місцевому кладовищі. Люди пам’ятатимуть Андрія Рудіна як доброго, уважного односельчанина та відважного воїна,який постійно рвався на війну і став першим із села, якого з великою жалобою провели в останню дорогу.
