Свій візит у Берестечко житель Словаччини Ярослав Пронський присвятив генеалогічному дослідженню роду. Метою приїзду на Волинь став пошук відповідей на питання, чи є він родичем колишнього власника Берестечка князя Олександра Пронського.
Три дні у Берестечку Ярослав Пронський присвятив знайомству з історичними пам’ятками краю. З ймовірним нащадком роду Пронських зустрілася й журналістка Район.Історія.
Ідею, пов’язану з вивченням свого походження, Ярослав виношував давно. У шкільні роки він зауважив, що його прізвище не словацьке. До того ж пригадує, як дідусь-поляк по батьківській лінії Мартін Пронський говорив: «я шляхтич».
Читайте також: На Волині виставили на аукціон родовище
Час, проведений у пошуках інформації, вивчення українських, литовських, польських і білоруських хронік, лише укріпив бажання Ярослава дізнатися про свій родовід якнайбільше. Проте, зважаючи на повсякденні клопоти, чоловік вирішив зайнятися цією справою після виходу на пенсію і розпочати реальні пошуки з Берестечка.
Корективи у плани Ярослава внесла війна в Україні. Свій візит до місця поховання Олександра Пронського чоловік відкладав два роки. Нещодавно він вирішив, що свій 63-й день народження зустріне саме у волинському містечку, біля пам’ятника, який у народі називають «Мурований стовп».
Директор Берестечківського народного історичного музею Олег Дергай провів для гостя пізнавальну екскурсію містом, поділився фактами та легендами, що цікавили чоловіка в пошуках його коріння. Особливу увагу зосередили на походженні давнього роду Пронських.
За словами Олега Дергая, Пронські – рід, що пішов від рязанських князів. Коли в другій половині ХV століття Рязань перейшла під владу російського царя, одна з гілок роду перемістилася до Москви, а друга осіла у Великому князівстві Литовському.
В 1544 році київський воєвода Семен Глібович Пронський одружився з дочкою земського підскарбія Федорою Боговитівною. Як придане вона мала Берестечко та дванадцять сіл довкола нього.
Семен Пронський був житомирським старостою, брацлавським і вінницьким старостою, київським воєводою, чорнобильським державцем. Був батьком чотирьох дітей: Єжи, Олександра, Марухни (Марухи) і Галшки. Єжи та Маруха Пронські померли ще дітьми.
Семен першим із Пронських перейшов у католицьку віру, отримавши після хрещення ім’я Фрідріх.
Директор музею розповів, що завдяки князям Пронським Берестечко отримало Магдебурзьке право. 7 липня 1547 року великий Литовський князь, король Польщі Сигізмунд ІІ Август, дозволив князеві Семену-Фрідріху Пронському в його селі Берестечку закласти місто:
«Де маєтность та (тобто Берестечко) княжни Федори Богушівни Боговитівної дісталася її коханому князю Фрідріху Глібовичу Пронському, дозволити йому в Берестечку місто зводити, мати корчми з медом і пивом, корчми самогонні і винні, одержувати чопове, торгове мито, торги проводити в кожен понеділок, а ярмарки на Іллі і на запусти перед Пилипівкою».
У Берестечку Пронські побудували замок для проживання і прийому гостей, який виглядав досить багато й велично. Укріплення спорудили також на території містечка.
Після смерті у 1555 році Фрідріха Пронського, місто знову перейшло у власність його дружини Федори. Вона ж виходила заміж ще двічі. Свідченням того, що Федора заповідала Берестечко єдиному синові Олександру, є виписка із гродських книг Луцького замку 1579 року.
У документі вказано, що Федора Дзялинська, дружина Холмського підкоморія, згідно з актом про дар передала на власність своєму синові князеві Олександру Фрідріховичу Пронському, стольникові Великого князівства Литовського, свої спадкові Берестецькі маєтки, а саме замок і місто Берестечко зі стрільбою замковою, двори, фільварки та дванадцять сіл, що належать до нього.
У юності Олександр Пронський декілька років провів при дворі французького короля Карла ІХ. Був освіченим, добре володів іноземними мовами. Мав двох синів – Юлія та Олександра-Октавіана.
За переказами у 1595 році князь Олександр був у Римі, де відрікся від православної віри та став католиком. Далі – соцініанином. Він віддав новим своїм одновірцям католицький костел у Берестечку.
Після смерті Олександра Фрідріховича Пронського його дружина Федора Сангушко вдруге вийшла заміж за Андрія Лещинського. З того часу Берестечко стало належати Лещинським.
Як ще одну версію передачі містечка новим власникам Олег Дергай надав виписку з документа Центрального Державного історичного архіву міста Київ, у якому зазначено, що «я, Олександр-Октавіан Пронський, визнаю, що взяв у пана воєводи брацлавського 2000 злотих і віддав у заставу маєток Берестечко. 1628 рік».
Як пояснив директор музею, швидше за все Олександр таким чином взяв ще 1000 злотих. Віддати їх не зміг, через що Берестечко перейшло у власність воєводи брацлавського – Андрія Лещинського.
За часів Олександра Пронського Берестечко було одним із найбільших у Європі центрів соцініанства. У знак пошани до колишнього власника Берестечка соцініани збудували на його могилі пам’ятник, названий у народі «Мурований стовп».
До наших днів збереглася споруда, що має вигляд зрізаної піраміди. На одній зі стін міститься таблиця з написом:
«Олександр Фрідріхович Пронський, його милість каштелян Троцький, помер року 1631 в останні дні березня».
Ярослав Пронський планує ще раз відвідати Берестечко, аби продовжити дослідження своєї родинної історії.
«Це, безумовно, не останній візит у Берестечко. В моїх планах і надалі підтримувати культурне піднесення містечка, у тому числі шляхом отримання коштів на реконструкцію пам’ятників своїх предків, князів Пронських, щоб повернути їм колишню славу», – розповів Ярослав Пронський.
За однією з легенд, що побутують навколо усипальниці, польський король зупинився на відпочинок у Берестечку. Милуючись краєвидами міста, він побачив кам’яний стовп і разом зі своїм почтом попрямував до нього. У полі була насипана могила-курган, яку Станіслав Август наказав розкопати.
Після того, як слуги розкопали гробницю, вони побачили склеп, де знаходилася срібна труна, а на її віці лежав меч. У срібну труну була вставлена дубова труна, в якій спочивали останки Олександра Пронського. Король велів засипати могилу.
Дану теорію спростовують історики зазначаючи, що перебування короля в Берестечку було розписано погодинно. Тому, швидше за все, Станіслав Август сюди не направлявся.
За іншими даними під час Першої світової війни на цьому місці проходив фронт. Тут були розташовані позиції російської імператорської армії. Російські солдати й розграбували поховання.
Ще одну легенду добре знають місцеві жителі: одного разу постукав у двері маєтку Пронських старець та попросив хліба. Олександр Фрідріхович йому відмовив. Прохач напророкував князеві, що його тіло після смерті з’їдять миші.
Пронський звелів, щоб після його смерті тіло поклали в дерев’яну труну, потім – у срібну. Труну наказав не закопувати в землю, а підвісити у стовпі на ланцюгах. Волю князя виконали, однак провисів він там недовго. Через декілька днів поховання розграбували.
Інша місцева легенда про стріли. Під час однієї з війн у цій місцевості випустили три стріли. Перша впала у полі, де згодом поховали князя Олександра Пронського. Друга стріла полетіла далі – на тому місці поховали сестру князя Маруху та насипали на її могилі курган. Там, де впала третя стріла, викопали льох, який міг вмістити все населення Берестечка в випадку татарської навали.
За документальними даними поховання князя Олександра знаходиться глибоко під обеліском. Цілком можливо й таке, що «Мурований стовп» – родинна гробниця Пронських. Дехто навіть стверджує, що могила зовсім не Олександра, а його сина Олександра-Октавіана.
Попри відомі історичні факти та домисли, 16-метрова піраміда не перестає вражати своєю унікальністю. Вона – не просто обеліск на князівській могилі, а видимий доказ перебування на берестечківській землі соцініанів.
Читайте також наші новини у Facebook
