Від початку повномасштабного вторгнення до лав Збройних Сил України вступили люди різних професій. Серед них багато освітян. Деякі в польових умовах намагаються поєднувати захист країни із педагогічною діяльністю.
Вони спілкуються зі своїми учнями та студентами, чистячи зброю, ремонтуючи транспорт, у перервах, коли можуть перевести подих.
Коли є нагода взяти відпустку, найперше, що вони відвідують, це їхні школи, училища, центри професійного розвитку.
До Дня працівників освіти редакція «Район.Освіта» поспілкувалася із освітянами, які стали військовими у складі 53 батальйону 100 бригади територіальної оборони Волині.
У складі батальйону зараз служать семеро чоловіків та одна жінка із Волині.
Усі вони до 22 лютого 2022 року працювали у різних освітніх закладах Луцька та Волинської області.
Це Володимир Давидчук, Василь Федорчук, Віктор Ткачук, Микола Свиридюк, Володимир Осіїк, Олександр Сліпчук, Микола Євтушин та Світлана Приступа.
Дехто з освітян відгукнувся на звернення редакції та поділився своїми історіями.
Дехто пообіцяв розповісти їх після перемоги, бо зараз, цитуючи одного із героїв, «багато важливіших за розмови справ».
Молодша сержантка Світлана Приступа до початку повномасштабної війни працювала у Колківському центрі професійної освіти старшою майстринею за професією «кухар-кондитер».
Освіті пані Світлана присвятила понад 30 років свого життя.
А у травні 2022 року Світлана Приступа стала військовослужбовицею.
«Із початком війни всі хотіли бути чимось корисними. На території нашого центру спершу базувався один із батальйонів територіальної оборони. Ми їх підтримували, займалися організацією харчування. Пізніше батальйон із центру забрали. Але вже було розуміння, як можна приносити користь, – пригадує пані Світлана.
Спершу, коли прийшла на службу, працювала кухаркою, зараз має іншу специфіку роботи.
Пішла служити, бо вирішила, що так може приносити користь, пришвидшить перемогу.
«Поки базувалися на Волині, часто бувала у Центрі професійної освіти. Пізніше, у відпустці, перший день присвячувала родині, а на другий відвідувала заклад освіти. Сумую за педагогічним колективом, за учнями. Робота дуже змінилася, тому й згадується те, що робила у Центрі. У добре нас налагоджена міжнародна співпраця, багато бували у Європі. Маємо спільні проєкти із фінами, естонцями. Цього зараз бракує», – розповідає військова.
Каже, що постійно спілкується із колегами, учнями.
«Нам часто передають подарунки, допомогу, продукти харчування, теплі речі, сітки. Проводиться конкурс «Напиши лист солдату», ці листи передають нам. У них багато дитячої щирості і це розчулює до сліз. У будинку, в якому ми зараз зупинилися, увесь будинок завішений дитячими малюнками. Школярі передають нам малюнки. У нас є відчуття, що ми не одні, що нас чекають вдома», – говорить пані Світлана, голосом, який зрадливо тремтить.
До дня працівників освіти Світлана Приступа бажає міцного здоров’я, терпіння та сил своїм колегам та колежанкам.
«Освітяни працюють над нашим майбутнім. Вірю, що настане час, коли ті, хто зараз навчається, відбудовуватимуть країну», – каже жінка.
Молодший сержант Микола Євтушин до повномасштабної війни майже 30 років віддав педагогічній діяльності.
До 22 лютого 2022 року працював у 28 ліцеї міста Луцька. А 26 лютого, у перший день формування територіальної оборони, записався добровольцем, і тепер творить сучасну історію зі зброєю у руках.
До війни викладав історію, майже 30 років віддав школі, був директором, досвіду військової служби не мав, бо є вчителем у третьому поколінні. Істориком був дід пана Миколи, історію викладає також дружина.
Сміючись, військовий, каже, що «вчительство – наче карма у їхній родині».
Обидва сини пана Миколи також військові.
Щоразу, коли є нагода взяти відпустку, пан Микола поспішає до рідної школи.
Каже, що командування завше йде назустріч, розуміючи, що вчителеві важлива доля закладу освіти.
«Цьогоріч пощастило побувати в школі на День знань», – ділиться військовий.
Контакт із учнями та випускниками Микола Євтушин постійно підтримує.
Старший сержант Василь Федорчук теж пішов добровольцем одразу з початком повномасштабної війни.
«Це мій обов’язок», – коротко каже чоловік.
У школі викладав «Захист України», фізичну культуру, а також українську мову та літературу, має 28 років педагогічного стажу.
За шкільними уроками пан Василь сумує, часто згадує різні турніри, походи з учнями, поїздки у Карпати.
Своїм колегам-освітянам Василь Федорчук побажав здоров’я та мирного неба.
«Не бажатиму терпіння, бо терпіти вже досить, час перемагати», – говорить військовий.
Капітан Віктор Ткачук, раніше вчителював у 25-й школі міста Луцька, викладав «Захист України» та фізичну культуру, школі віддав 30 років свого життя. Тепер захищає країну від ворога.
«Служу від початку повномасштабної війни, 24 лютого зголосився добровольцем», – каже пан Віктор.
Дуже сумує за дітьми.
«З ними непросто, але завжди цікаво. Навіть відпустку брав наприкінці навчального року так, щоб побувати у школі, побачити учнів», – додає Віктор Ткачук.
Із багатьма учнями та випускниками військовий освітянин підтримує постійний контакт.
Своїм колегам та усім українцям і українкам Віктор Ткачук побажав перемоги та мирного неба.
Сліпчук Олександр до війни був вчителем «Захисту Вітчизни» у 22-й школі у Луцьку, мав відзнаки за успішну педагогічну діяльність, лауреат луцької освітянської премії «Успішний педагог».
Зараз також військовий доброволець. На жаль, сконтактувати із паном Олександром цього разу не вдалося. Але його історією ми неодмінно поділимося.
Добровольцем пішов й учитель технічних дисциплін Луцької школи №25 Микола Свиридюк. До війни активно займався історичною реконструкцією.
Викладач Торчинського професійного ліцею Володимир Осіїк також вирішив, що свій предмет «Захист України» він найкраще реалізує на практиці.
Історії згаданих людей, як і багатьох інших педагогів та педагогинь, важливі та цінні.
Їх варто розповідати не тільки напередодні Дня працівників освіти, бо оборона своєї країни у протистоянні із ворогом – це питання екзистенційне.
Редакція «Район.Освіта» щиро дякує усім освітянам за їхній життєвий вибір!
Чекаємо вас цілими та неушкодженими!
