34-річний Ігор Чоботан, виходець із села Згорани, що на Любомльщині поліг за нашу волю і свободу на Донеччині в районі селища Опитне Покровського району. А трохи раніше було пекло Лисичанська…
Про це розповідає газета «Наше життя».
Немилосердний збіг випав долею: 27 серпня, субота — Ігоря не стало якраз у день народження синочка Ростислава, якому виповнилось три роки. Вся родина, а значно малий іменинник, чекали вітального дзвінка від тата з фронту. Його не було.
Тривога росла і переростала всі межі неспокійного ждання. Ставала нестерпно-страшною… але до останнього не могла вбити надію… Однак… Лише 31 серпня у середу страшний зойк горя вразив рідних, сколихнув село…
Сестра Людмила розповідає: «Ігор був відданий військовій справі, вірний патріот, людина честі. Коли почалась війна, був удома по догляду за дітьми 5-річною Яною і молодшим Ростиславом. Але як тільки у травні отримав повістку, в той же день подався на медкомісію, хоч мав у запасі два тижні. Казав, треба йти туди, щоб зупинити ворога, щоб не прийшли нищити і вбивати сюди. Вирішив, що саме так правильно…».
Ігор Чоботан зростав незвичайною дитиною. Знав, що хоче і для чого, змалку. Його серце билось в унісон з добротою, старанністю, вірністю.
Школу закінчив у 2004 році один з класу із золотою медаллю. Мету омріяної професії ніс у серці з дитячих літ: хотів стати прикордонником, тому обрав військовий вуз: Національну академію Держприкордонслужби України у місті Хмельницький. Його офіцерські дороги пролягали до прикордоння Закарпатської, Львівської, Волинської областей.
Воєнні дії Росії проти України у 2014- му покликали офіцера у Луганський прикордонний загін, який на той час був в епіцентрі бойових зіткнень зони АТО. Ігор Чоботан був начальником відділу прикордонної служби «Трьохізбенка», що знаходився на передовій і фактично на відстані пострілу від них були рубежі бойовиків.
«Не можу усвідомити і сприйняти, що Ігоря більше нема. Розповідали, що вони наїхали на протитанкові міни. Жахлива війна, — продовжує співрозмовниця. — А складалось усе добре, успішно закінчив навчання, почав служити, одружився з коханою Світланою, народились Яна і Ростислав. Як він любив діточок, весь час з ними проводив, тішився, навчав… Старався для всіх якнайкраще… Мав плани і надії… У мене був найкращий брат, ми були єдині, був турботливим сином, чоловіком, батьком…».
Валентина ХВАС
