У Волинській обласній клінічній лікарні відбувся тренінг для працівників медзакладів, котрі працюють із людьми, які отримали травми спинного мозку.
Як розповіла Суспільному співорганізаторка заходу, лідерка громадської організації “Група активної реабілітації” Карина Кардаш, під час практичного тренування фізіотерапевти сіли у крісла колісні та пробували долати бар’єри, з якими щодня зіштовхуються їхні пацієнти.
“Командам, які складаються з фізичних терапевтів, ерготерапевтів, лікарів фізичної і реабілітаційної медицини, важливо пробувати себе в ролі людини, яка користується кріслом колісним, аби краще зрозуміти потреби даної категорії людей, і потім відповідно впроваджувати зміни певні в підходи, в яких вони працюють”, — каже Карина Кардаш.
Зі слів ерготерапевта Івана Курасевича, пересісти в крісло колісне в рамках тренінгу стало цікавим і непростим випробуванням.
“На початку скажемо, руки боліли, чи ще щось там такого якби немає, але з балансуванням було доволі проблематично, того що завжди можна впасти назад, і побитися, і ще мати багато травм”, — сказав чоловік.
Понад 10 років працює в Групі активної реабілітації Карина Кардаш: є інструкторкою з техніки їзди на кріслі колісному та ділиться своїм досвідом і навиками з людьми, які отримали травми спинного мозку.
“Особи з травмами спинного мозку мають пересуватися на кріслі колісному активного типу, аби могти жити незалежне і самостійне життя. Один не правильний рух, в принципі можна перевернутися, от і також ми навчаємо людей долати бар’єри певні, тому що в нас перепони, як ви розумієте, є у вигляді бордюрів, неправильних пандусів”, — каже лучанка.
30-річний волинянин Віктор Літовченко родом із Берестечка, був мобілізований торік на початку березня, і через три місяці отримав осколкове поранення хребта від касетних ударів градами під Ізюмом.
Першу операцію, говорить, зробили у Харкові, далі було два місяці реабілітації у Києві. Розповідає: навчився давати собі раду.
“Навчили сісти, пересісти у коляску, давати собі раду, вдягнутися, роздягнутися, душ прийняти, туалет і таке подібне. Тримати дуже важко було сам свій корпус, бо ж перебито було багато чого, і не тримає спинні мишці. Дуже багато чого: нахилитися, повернутися, можна так сказати відчував себе овочем”, — говорить чоловік.
Зараз Віктор живе в рідному Берестечку. Каже: місто не облаштоване під потреби людей, які пересуваються на кріслах колісних. З його слів, з часом навчився дбати про себе, хоча це було не легко.
“Це було прокачування плечового поясу, щоби давати собі раду, пересісти, наприклад, з коляски на ліжко, чи наоборот, чи не дай Бог, випав з коляски на землю, сісти назад маю на увазі, щоби мати силу свою вагу піднімати, змушений був, як ви кажете качати руки, бо без них можна бути лежачим”, — сказав учасник тренінгу.
У Центрі реабілітації учасників бойових дій щоденно отримують допомогу орієнтовано 300 пацієнтів амбулаторно, на стаціонарному лікуванні перебуває 21, — розповів фізичний терапевт Андрій Бухвал. З його слів, він разом із колегами відвідує подібні семінари для вдосконалити своїх навиків, аби допомогти пацієнтам адаптуватися до нових умов життя.
“Цікавий цей захід, бо його проводять люди, які не один рік користуються активно, і вони нас навчають, розповідають особливості користування кріслами в різних обставинах. Вони такі ж самі люди, як і ми, такі ж самі громадяни, які мають цілі свої, побажання”, — говорить фізіотерапевт.
Як зазначила лідерка громадської організації “Група активної реабілітації” Карина Кардаш, реабілітація наразі потрібні як ніколи, адже велика кількість людей, які отримали поранення або на війні, або як цивільні внаслідок ракетних обстрілів, котрим потрібна допомога.
Під час семінару в Луцьку теоретичну частину прослухали 65 спеціалістів, додала Карина Кардаш, а практичні тренінги відвідали 30 фахівців.
