Господиня Ольга Подвернюк із села Веселе Луцького району від початку повномасштабної війни спекла понад 90 буханців хліба для захисників. Волинянці — 82 роки.
Як розповіла жінка Суспільному, паляниці випікає черені до двох годин.
“На армію напечу хліба, я хочу, мені шкода тих дітей, шкода всіх. Чуть-чуть цукру для присмаку і солі, такий у мене хліб получається. Будемо зараз палити в печі, носити на лопату, і виробляти. Мішу хлібчик свій отак”, — говорить волинянка.
Спершу замішує тісто для хліба — цей процес триває півтори години. Зі слів пенсіонерки, на 12 буханців хліба використовує орієнтовно відро борошна. “В хатах не люблю прибирати, а хліб люблю пекти і в городі цюкати. Ото моє хобі”, — розповідає пенсіонерка.
Нині у господарстві Ольги Подвернюк більш як 20 курей та пес. Поки тісто росте, бабуся показує город. “Хай молотять, хай буде нам хлібчик, всім. Гляньте, яка пшеничка файная. То моє все, то моє життя. Отакі маю помідорчики, отака господиня”, — говорить волинянка.
У старенькій хатині, ділиться спогадами Ольга Феодосіївна, спекла свій перший хліб. Сюди, каже, прийшла у невістки, коли їй було 17 років. З того часу, розповідає господиня, і пече хліб. Ще досі випікає короваї на весілля, і майже 20 років щотижня пече по 30 проскурок у церкву.
“Тісто вже готовеє, файне тістечко. Буде хлібчик хороший. Довго, довго треба місити. Така мука добрая, не можна відірвати. Пшеничина, то сама найлучша мука”, — радіє господиня.
Нині Ольга Феодосіївна живе і справляється з господарством сама. Каже: чоловік, якого не стало 20 років тому, був гарним господарем. У шлюбі народила двох синів, одного з них десять років тому не стало через проблеми зі здоров’ям.
“Я всіх розумію тих матерів, що топіро плачуть. Я відплакала своє. Своєму синові в Афганістан не могла рубля послати, а цим хлопцям, щоб не були голодні, я що маю — поділюся. Гинуть молодиї… Я не можу того перенести”, — говорить жінка.
Пам’ятає Ольга Подвернюк голод та життя в окупації німців. Чуючи про звірства росіян, пригадує випадок зі свого повоєнного дитинства.
“Ми діти самі в хаті, нікого немає, діти. І прийшов до нас якийсь воєнний. Собака бреше. Він взяв собаку застрелив. А ми що в хаті? Кричимо. На небеса чути. Прийшов окно побив. І забрався і пушов”, — пригадала волинянка.
У бабусі Ольги — п’ятеро онуків та семеро правнуків. В її родині є зять-військовий. Жінка додає: щодня молиться і за нього, і за всіх українських захисників.
