Військовослужбовець Сергій Копищик, який торік в липні втратив на війні обидві ноги, повернувся з реабілітації, яку майже пів року проходив на Львівщині. Після лікування приїхав не на інвалідному візку, а прийшов на протезах.
Суспільному чоловік розповів: поспішав, щоб стати на ноги до народження сина. Дружина Світлана – на дев’ятому місяці вагітності.
Далі розповідаємо історію Сергія, знайомство з коханою і весілля на візку.
Війна, поранення і кохана поруч
Сергія Копищика мобілізували до війська у перший день повномасштабної війни. На передовій боєць провів декілька місяців. Служив гранатометником.
В липні 2022-го в одному з боїв на Миколаївщині Сергій Копищик отримав важке поранення легень, ока та кишківника. “Нас було троє. Я і два моїх товариші. Один загинув на місці, другий – в лікарні. А мені пощастило трошки більше… Мені одразу відірвало ліву ногу”, – каже військовий. Вже у медзакладі йому ампутували і другу ногу.
У лікарні поруч із Сергієм завжди була Світлана. Води познайомилися під час святкування Нового 2022-го року. Поки Сергій був на війні – постійно зідзвонювалися.
“Я заходила до нього в палату і бачила, що він дуже мою реакцію хотів побачити, він боявся, щоб не розвернулася і не пішла. Я не пішла, не могла інакше. Справжнє кохання, напевно. Не напевно, а так воно і є”, – пригадує Світлана.
Після виписки з лікарні Сергій одразу зробив пропозицію Світлані. В січні 2023-го Копищики одружилися.
Життя на візку і вагітність дружини
За дев’ять місяців на візку, – каже Сергій, – найбільше його вразило те, наскільки не адаптовані українські міста для людей з інвалідністю.
“Відсотків 20, напевно в Луцьку і у Львові доступність. Якщо є пандус, він непридатний, сам я на нього не виїду. Таке відчуття, що людям, які на візках – не одружуватися, не харчуватися, не розважатися, абсолютно нічого не треба робити. Просто сиди вдома”, – каже Сергій.
Сидіти вдома військовий відмовився. Щойно дізнався про вагітність дружини вирішив – мусить якнайшвидше стати на ноги і отримати протези.
Реабілітація і нові “ноги”
Військовослужбовець каже: його реабілітацію повністю оплатила держава, протези виготовив один із медцентрів, який фінансується благодійниками. Надалі планує стати в чергу на державне, пожиттєве протезування.
“Є надія на те, що вони мені поставлять електронне коліно і мені буде набагато легше на ньому ходити і я зможу в перспективі перейти на ціпок, а потім взагалі без нього”, – говорить волинянин.
Зараз Сергій вчиться заново ходити. “Перший раз за дев’ять місяців я вийшов на вулицю, не виїхав, а вийшов! Круто”, – каже він.
Після виготовлення протезів, – пригадує Сергій, – у центрі реабілітації всіх здивувало, наскільки швидко він пішов: “Я з парними ампутаціями найшвидше виписався звідти, що дійсно почав ходити. В мене дружина вагітна і з кожним днем все ближче і ближче до того, що вона буде народжувати. Треба мені ще навчитися рівні відстані ногами робити”.
Нині родина “сидить на валізах” і готові будь-якої миті мчати у пологовий. “В нас якось Марко був із самого почату, як зупинилися. Так і чекаємо на того Маркушика.”, – каже Світлана.
Після пологів Сергій планує пройти військово-лікарську комісію, звільнитися зі служби та повернутися на завод, де працював до повномасштабної війни.
