Влада Іваничівської громади не передала на передову бойових дій жодного автомобіля, дрона, тепловізора, каски чи бронежилета. Мовляв, для цього не має законної можливості. Однак, керівництво сусідніх громад знаходить шляхи і регулярно допомагає військовим.
Про те, що за два роки війни селищна рада не придбала і не передала для бійців в зону бойових дій жодної техніки чи обладнання стало відомо під час звіту голови громади Лідії Томашевської 27-го червня.
Зауважимо, що під час самого звіту Томашевська неодноразово запевняла, що основним завданням виконавчих органів була і залишається підтримка ЗСУ та посилення обороноздатності країни. Мовляв, для цього 2022 року виділили 700 тисяч гривень.
Однак, як виявилось, насправді – це пусті, нічим не підтверджені слова. Це стало зрозумілим після прямого запитання місцевого волонтера Ігоря Маковського, який з початку повномасштабної війни з росією возить військовим на передову допомогу.
Маковський запитав, чи хоча б якесь обладнання голова громади передала бійцям за два роки війни.
“Скільки автомобілів ви відправили на передову нашим хлопцям, які ризикуючи своїми життями, захищають нашу країну? Скільки дронів, чи хоча б тепловізорів, касок чи бронежилетів ви для них придбали? Що конкретно зробили, як голова громади, для того, щоб наші місцеві хлопці на передовій вижили та щоб ми їх не зустрічали на колінах вбитих? І не казали “Герої не вмирають”. Нам треба спасати їхні життя. Що зробили Ви?”, – наголосив волонтер.
Лідія Томашевська зізналася, що дійсно селищна рада не купувала жодного обладнання чи техніки військовим на передову. Але виправдалась тим, що шукала законний спосіб придбати те, чи інше обладнання, аби, мовляв, ні кого не підставляти й не мати потім проблем.
За її словами, бюджетні установи не мають права на пряму закупляти військовим обладнання. А коштами вона, мовляв, допомагала ЗСУ, як і селищна рада загалом, проте цього не афішували. Але жодної конкретики: куди, коли і скільки коштів надсилали Томашевська не надала.
Та й взагалі, на її думку, допомагати бійцям мають волонтери. Адже, вони, мовляв, краще в цьому розуміються.
“Ми не вправі, як бюджетна установа, закупляти дрони чи інше обладнання. Має бути акт передачі військовій частині, але не має жодної гарантії, що техніку, яку ми купимо, отримає саме той військовий, для якого ми її і придбали. Я вважаю, що наші волонтери самі знайшли шляхи і допомагають нашим військовим. А наші люди, у тому числі й працівники селищної ради, перераховують кошти. Але ми цього не афішуємо.
Я, наприклад, довіряю тим людям, які збирають кошти. Вони знають військові частини. Я особисто неодноразово перераховувала і здавала кошти. Я вважаю, що в першу чергу треба дотримуватися законодавства, що я і роблю”, – наголосила очільниця громади.
Ігор Маковський, своєю чергою, зауважив, що голови сусідніх громад чомусь не шукають відмовок, а навпаки знаходять способи й за будь-якої можливості регулярно допомагають військовим, зокрема й купують чимало необхідного їм обладнання чи техніки. А от лише в Іваничах якось по особливому трактують законодавство. І тільки тут воно стало перепоною для допомоги армії.
“Я, як волонтер, співпрацюю з багатьма головами територіальних громад, зокрема сусідніми. Вони роблять колосальну роботу. Я бачу її результати. Бачу їхні відправки”, – зазначив Маковський.
Проте Томашевська запевнила присутніх, що має більше досвіду за голів інших громад і думає про наслідки.
“Інші громади якось допомагають, але я маю більше досвіду і думаю про наслідки. Їм привезли волонтери техніку для військових і волонтери забрали і відвезли у військову частину. Але це все йшло не через місцевий бюджет. Треба вносити зміни в Закон “Про бюджет” і дозволити робити такі виплати на рівні субвенції”, – наголосила вона.
Однак Ігор Маковський переконаний, що наразі необхідно шукати не відмовки, а будь-які можливості й залучати якнайбільше коштів, аби придбати необхідну військову техніку чи обладнання й допомагати бійцям на передовій, адже від цього залежить їхнє життя і доля всієї країни. А то ходити на похорони загиблих Героїв і кричати там “Слава Героям” і при цьому нічого не робити, аби допомогти їм вижити – це, мовляв, якесь лицемірство. Адже, як кажуть, було б бажання, то можна й в космос полетіти, або ж хто хоче – шукає можливості, а хто не хоче – шукає виправдання!
