19 червня минулого року на війні загинув Герой з Волині Володимир Коляно.
Про це повідомили у Павлівській громаді, – пише Волинь Post.
Володимир народився 26 липня 1995 року в селі Орищі Іваничівського району Волинської області.
Хлопець зростав у сім’ї простих людей, його батьки трудились в колгоспі, тож хлопець змалку знав ціну грошам та цінував працю.
Життя в мальовничому селі Волині вплинуло на хлопця позитивно, він був простим, щирим, відкритим. Друзі пам’ятають його як веселого, енергійного хлопця, який завжди радо прийде на допомогу. 2001 р. пішов у перший клас Родовичівської ЗОШ І-ІІ ст., де гриз граніт науки до 9 класу.
По закінченню навчання у школі вступив в ДПТНЗ «Сокальський професійний ліцей» за професією «Секретар керівника, оператор комп’ютерного набору».
Військову службу проходив в м. Броварах з 2013р. по 2015р. 2018 року зустрів своє кохання.
Майбутня дружина Володимира вже мала двох діток, проте він не побоявся відповідальності і одружився з молодою матусею. Вже через рік у їхньому домі в місті Калуш лунав грайливий дитячий сміх та щебіт їхньої спільної донечки.
З перших днів повномасштабного вторгнення росії на території України молодий чоловік розумів, що не зможе миритись з протиправними і жорстокими діями російської армії. Його не влаштовувало, що вороги порушують наші права та цінності, безсердечно забирають свободу і життя ні в чому невинних людей, вирішують за нас, чого ми хочемо, а чого – ні. Тому Володимир Володимирович вступив до лав тих, кого об’єднувала ідея: боротьба за незалежність, за можливість жити і процвітати у вільній країні.
Хлопець розумів, що він із побратимами, як одне єдине в таких важких умовах, тож без крихти сумнівів пішов захищати рідну землю.
Володимир був командиром радіо-відділення взводу зв’язку другого механізованого батальйону. Він не словами і крилатими гаслами, а власним життям довів, що любить свою Батьківщину. Володимир трагічно загинув, виконуючи обов’язки військової служби. Травми, несумісні з життям, що отримав на Луганщині, не лише понівечили тіло молодого хлопця, а й скалічили мрії і долі його близьких.
«Завжди усміхненим, добрим, відважним воїном, який не побоявся і пішов захищати рідну землю, запам’ятають Володимира друзі, побратими, родичі, жителі громади, – додають у спільноті.
