Ольга Алієва народилася українкою, але понад двадцять років її життя минуло в Азербайджані
Із Азербайджану Ольга привезла на свою малу батьківщину у село Верхи на Камінь-Каширщині секрет приготування чуреку (чореку) – популярного виду хліба серед азербайджанців й загалом жителів Близького Сходу, Кавказу та Закавказзя. Викликає цікавість односельців жінки і ще один примітний елемент, що має азербайджанські корені – оригінальної конструкції цегляна піч – тандир, розташована на подвір’ї дому пані Олі, в якій вона випікає чуреки, пише газета «Полісся».
– Тандир для азербайджанців – це щось буденне, що завжди становило частину їхнього повсякденного життя, – пояснює пані Ольга. – Азербайджанські родини переважно багатодітні, тому готують вони багато всього, місцева кухня славиться різноманіттям страв. Раніше винятково послуговувалися в приготуванні їжі тандиром, який добре виручав азербайджанських господинь, бо випікати щось в цій печі виходить швидко. Щоб досягти необхідної температури, достатньо спалити невеликий об’єм дров.
Азербайджанці пропалюють тандит хмизом, тонкими гілками, деревиною, що легко відшукати в горах. Нині, правда, він все більше перетворюється на культурний символ, молодь вважає зручнішим користуватися сучасними газовими чи електроплитами, мультиварками, мікрохвильовими печами, тільки по селах, та і то не в кожному, бережуть традицію. Здавалося, немає у тандирі потреби і нам. Ось деякі сусіди-верхівці повикидали з хат печі, а ми тут взялися змурувати, лише подумати, азербайджанську. Але наполягли мої діти. Їм немає смачнішого хліба, ніж чурек із тандиру. Основа нашої печі змурована із вогнетривкої цегли у вигляді бочки, стінки якої вкриті глиною, цегляні також деякі інші елементи. Пустоти між ними, аби довше тримався жар, засипані спресованим піском. Від звичної нам, української, відрізняється піч-тандир тим, що випікають продукти в ній вертикально. Чурек або лаваш прикріплюють до стінок, м’ясо, кури – використовуючи спеціальні металеві пристосування, решітки, шампури, які встановлюють просто всередину на розпечені дров’яні вуглини. Окрім того в такої печі відсутній димар, – розповідає Ольга Алієва.
– Азербайджанці споживають чурек із різними стравами, продуктами, наприклад, бринзою, маслом, м’ясом, овочами. Готувати його доволі просто. Спершу просіваємо у ємність потрібного об’єму пшеничне борошно, додаємо дрібку солі, дріжджі та злегка вимішуємо складники. Поступово вливаючи воду, можна молоко, продовжуємо мішати, поки не отримаємо тісто м’якої та гладкої консистенції. Залишаємо на годину-дві в теплому місці, аби підійшло. Затим тісто розділяємо на невеликі кулі й розкачуємо на пласкі кола чи овали. Далі трохи змочуємо водою чурек та, виклавши на вільну руку, швидким рухом приліплюємо до стінки попередньо розігрітого тандиру і накриваємо нашу піч кришкою. Випікається хліб приблизно 15-20 хвилин. Коли чурек подають на стіл, то ніколи не ріжуть ножем, тільки ламають руками. Право розпочати прийом їжі належить батькові – старшому в родині, але деколи бувають незначні винятки. Їсти в Азербайджані прийнято разом, тільки дітям дозволяється незначно порушувати це встановлене багатовікове правило. Мої азербайджанські рідні також його дотримувалися. Вони і навчили мене їхній національній кухні. Опанувала азербайджанську мову, залюбки пізнавала історію і скажу вам, що нашим народам є чим ділитися одне з одним, що наслідувати. Азербайджанці сприймають українців позитивно, вважають привітними, роботящими, хоч не всі знають про Україну багато, навіть, як виявилося, вчителі. Тому, вважаю, їм треба розповідати про нас, популяризувати. Ми, українці, від того лише виграємо, – переконана Ольга.
