Більшість дітей вони забирали з інтернатів, а почалося усе із одного сина.
Родина Степанюк з Волині під час війни поповнилась дітьми і нині в їхньому домі 8 усиновлених та патронатних дітей, йдеться в ТСН.
Олександр та Надія Степанюки разом 15 років і всі діти у них усиновлені або під опікою. “Я не хотіла бути опікуном прийомна сім’я, я хотіла бути мамою, для мене було важливо бути мамою для дітей і тому ми для себе вирішили всиновлювати”, – розповідає Надія.
“Взагалі, мені здається, це мрія мого дитинства була, щоб було багато дітей”, – додає Олександр.
Більшість дітей вони забирали з інтернатів, а почалося усе із одного сина. “Ми брали для себе одну дитину, а потім виявилось, що є сестричка. Як сестричку не забрати, коли їй кілька місяців?”, – пригадують батьки.
А ще виявилось, що у їхнього первістка є двоє старших братів. Загалом нині восьмеро усиновлених, семеро дітей прийомних. решта під тимчасовою опікою. “Вони знають, що вони усиновлені, бо завжди знайдуться “добрі” люди, які допоможуть… Тому я дітям пояснила, що я вас люблю, я ваша мама, я вас народила серцем”, – твердить жінка.
З історії кожної дитини тут не роблять таємниці, хоча усиновлення гарантує анонімність. Надію з меншим братом родина Степанюків забрала з інтернату 10 років тому. Тепер дівчині 24, і вона стала – помічницею вихователя-матері. Останні усиновлені діти – 5-місячна Злата зі старшими Вікою, Максимом та Матвієм – вони рідні брати і сестри. Надія з батьками їздила їх забирати і досі згадує ті емоції. “Там без сліз ти не виходиш, якось так шкода, що їх дуже багато”, – каже дівчина.
Ці четверо після інтернату були мовчазними і замкнутими. Зараз улюбленці родини, говіркі, відкриті і гарно вчаться.
За статистикою, щороку в середньому 8 тисяч дітей за різних обставин втрачають родини. Лише в українських інтернатах наразі перебуває понад 90 тисяч дітей. Переважно їх можна взяти під опіку та патронат. Адже за статусом всиновленими можуть бути лише 14 тисяч – це сироти або чиї батьки позбавлені батьківських прав.
За останні 5 років бажаючих всиновити дитину стає менше. Зокрема, торік це було неможливо зробити через війну, поки не працювали суди. Саме усиновлення – вважається найкращою формою опіки для дитини і у Мінсоцполітики та Мінцифрі наразі працюють над тим, аби спростити процедуру. “Уже на виході постанова Кабміну про механізм, як ми можемо знайомити з батьками, які прийомні, як хочуть усиновити дітей за кордоном. Я переконана, що нормативні зміни, які дозволять дистанційне знайомство та дистанційне усиновлення спростять дітям життя за кордоном”, – кажуть у відомстві.
Наразі на порталі “Дія” вже можна подати онлайн-заяву і зареєструватись усиновлювачем. Наступним кроком мають стати відеозустрічі-знайомства, але вони поки що законодавчо не врегульовані.
У родині Степанюків за час війни малюків долалось, серед них Кемаль. Коли його забрали, хлопчику було 3 місяці, нині всі підросли. У родині підтримувати традицію кожен рік фотографуватися у дрескоді, а ще влаштовувати сімейні походи. “Недавно в цирк їздили, довелося три ходки робити, щоб всіх завезти. Три рази чоловік повертався. У нас є автомобіль, він на сім місьці, ну, як ним завезти 20 людей”, – розповідає Надія.
Тож родина мріє про новий бус, в якому їздитимуть усі разом. А ще чекають з фронту на брата Віталика – йому 23 і від початку війни він пішов добровольцем. Молодші діти хочуть бути схожими саме на нього.
Діти постійно обіймають Надію і Олександра, а ті кажуть, що ще два вільних дитячих ліжка у них є.
213 дітей усиновили українці з початку цього року, тоді як на обліку таких, що можуть бути усиновлені в Україні нині понад 14 тисяч сиріт. У Мінсоцполітики працюють над спрощенням процедури усиновлення, аби це стало доступнішим.
