Цікавість до усього українського за час війни з росією зросла у рази. Орнаменти вишивки красуються не лише на одязі, а й на автомобілях, предметах побуту. Патріотично налаштовані українці роблять татуювання у вигляді вишитих узорів. Слава про найяскравіший символ нашої держави поширилася майже на увесь світ.
Вишита сорочка є розпізнавальним символом краси, оберегом родинної пам’яті, яку ретельно зберігає для своїх нащадків майстриня Марія Гаталюк із Видерти, – пише газета Полісся.
У будинку Марії Петрівни народжуються справжні витвори мистецтва. А ще є почесне місце і тим, що мають давню історію. Деякі зразки етнічного одягу в родинній колекції землячки зберігаються понад сто двадцять років.
У життя майстрині вишивка увійшла із самого дитинства, адже на Поліссі в той час традицію ремесла сповідували усі, тож не вміти робити це було навіть соромно. Не існувало жодної оселі, де б не майоріли яскраві рушники. Про це дбала кожна мати, в родині якої виховувались дівчатка.
— Малою пасла корови. Тож, щоб скоріше проходив день, почала вишивати, — розповідає рукодільниця. — Спочатку мене більше вабило заняття плести гарунки (мереживо) гачком. Так уже міцно хотілося вдосконалювати це вміння. А мати каже «нашивай рушники». Але пізно ввечері, коли всі лягали спати, я відкладала вишивку і під світло вогню з печі бралася за мереживо. На ранок була змушена зізнаватися, чому такий малий об’єм роботи виконала. Згодом таки навчилася плести «хвостики» до рушників, таким чином виріб мав більш довершений та святковий вигляд. Раніше не було спеціальних схем із журналів для вишивки. Тож ми малювали від руки на папері ескіз майбутньої роботи, а тоді по малюнкові зашивали різними техніками. Наприклад, зобразила букет квітів, а з протилежної сторони узор просвічувався і по ньому наводили хімічним олівцем контур, — ділиться власним досвідом майстриня.
Процес виготовлення рушників на три лиштви, вишитих гладдю, хрестиком чи методом натягання не був для Марії Петрівни складним. Підтвердженням цьому є давні рушники, вишиті рукодільницею на перкалі чи лляній основі без жодного дефекту. Крім того, не поблякли кольори візерунків, незважаючи на їхній довгий вік, не змарнувався первозданний вигляд. Умілиця належить до тих людей, яким пече всередині без роботи і кортить якнайскоріше узятися за голку, обравши потрібний відтінок ниток.
— Усе має бути доцьотно, щоб комар носа не підточив, адже в роботах закладена, зокрема репутаційна складова господині, — пояснює майстриня. — Раніше дівчину, яка готувалася до шлюбу і при цьому не мала вишитого приданого, висміювали на все село. Я йшла заміж у 18 років, а до того часу надбала повний сінник (великий лляний мішок міг слугувати матрацом з сіном) добра: наткані рушники, вишиті сорочки, хідники. Потрібно було мати зо п’ять вишитих картин, безліч рушників, портків (скатерок), сорочок тощо. На наступний день після весілля люди приходили дивитися, як невістка хату вбрала та наскільки якісно виконані всі речі, — згадує свою молодість Марія Петрівна.
Рекордними за кількістю вигаптуваних хрестиків у колекції пані Марії є вишиті килими. За свої молоді роки майстриня виготовила їх безліч. Роздавала як придане своїм донькам, дещо залишила собі. У свої 78 років Марія Гаталюк може без труднощів вишити все, що заманеться. І хоч ноги з віком, каже, стали підводити, та очі ще добре бачать хрестики.
