26 квітня з російського полону повернувся волинянин Андрій Мерчук. Зараз він знаходиться на Полтавщині, де проходить реабілітацію.
На FRONT 18 вийшло інтерв‘ю зі звільненим з російського полону Андрієм Мерчуком, який розповів про те, що з ним відбувалося 11 місяців, про що думав кожного дня і про бій, в якому йому вдалося підбити російську броньовану техніку.
“Ми поговорили з Андрієм на Полтавщині, де зараз знаходиться на реабілітації військовополонений. Те, що проходять наші полонені, – жах і біль. Тому кожного потрібно повернути додому якомога скоріше. Аби це розуміти і важливо збирати свідчення тих, хто повернувся додому. Але при цьому ми маємо зразу попередити: ворог також слідкує за тим, що говорять ті, хто повернувся з полону. І розповіді про знущання, побиття та тортури обертаються ще більшими випробуваннями для тих, хто залишається в заручниках росіян. Тому ми досить обережно торкнемося того, що відбувається за руськими гратами, аби не зашкодити побратимам Андрія”, – зазначають журналісти.
Далі – пряма мова Андрія Мерчука.
…24 лютого почалась повномасштабна війна і я відразу поїхав у військкомат. Мені сказали, що треба чекати. Але я кожного дня туди їздив. І, зрештою, 1 березня дали мені посаду гранатометника у 2 стрілецькому батальйоні Тероборони міста Луцьк. Ми перебували тут десь місяць часу, патрулювали на блокпостах, навчались. У травні нам сказали: “Збирайтеся, будемо відправлятися”. Ми не знали – куди.
… Спочатку ми приїхали на Дніпропетровщину, потім поближче до Слов’янська зупинились десь у лісі. Сказали, що потрохи нас будуть перевозити на передову. Вже на самих позиціях зрозумів, якщо росіяни криють дуже сильно – і з неба, і з землі, – значить, буде наступ.
… Вони нас побачили. Вдарили з танка, мене відкинуло. Почалось, як у фільмі. Танки б’ють, БМП б’ють. Нам треба було відбігти з тих позицій до ферми. І тут я зрозумів, що вже лежу. Удар був у голову. Куля потрапила у каску. Вона так і стирчала з неї. Ми з хлопцями почали повзти. Серед них були вже поранені. Я тільки їх перев’язав, як почув голоси. Не наші.
… Підходять до нас росіяни і кажуть: “Зброю – на бік. Руки – за голову”. Коли я піднявся, то був у шоці. Навколо стояло більше 20 БМП, може, чоловік зі сто російських солдат. А нас всього шестеро людей, навіщо стільки техніки?
… Перед тим, як я лежав, думаю, рідним напишу, що люблю їх. Може, мені чуть легше стане. Коханій відправив повідомлення: “Люблю тебе і рідних дуже сильно люблю. Всі “люблю” передай”…
Мені тоді на душі легко стало. Думаю, може, це остання хвилина, коли тобі так легко стає. У ці моменти я думав лише про рідних…
Про те, що довелось пережити військовому з Волині, детальніше дивіться у відеосюжеті.
