Лучанка Ніна Орел працювала бухгалтером в Луцькому будинку дитини. Саме там побачила Дмитра. У хлопчика діагностували тяжку родову травму та ДЦП. Від нього відмовилися біологічні батьки. Попри те, що жінці було за 50-років, їй все ж вдалось взяти опіку над дитиною.
Свою історію материнства Ніна Орел розповіла Суспільному.
Каже: нині її Дмитру 12 років, взяла його на виховання, коли хлопчику було два роки. З чоловіком на той час розлучилася, донька була уже дорослою і жила окремо.
Дмитро не ходить і не розмовляє. У дитячому будинку в картотеці був зазначений, як важка дитина, харчувався через зонд, його часто забирала швидка до лікарні, – розповідає жінка.
“Говорили, що з нього нічого не буде. Мене відмовляли дуже багато людей. Сім’ї зазвичай хочуть здорову дитину, а я його полюбила. Щоб за ним доглядати, звільнилася з роботи”, – каже Ніна Орел.
Попри прогнози лікарів, Дмитро сам їсть. Любить картоплю, відбивні та олів’є, – каже жінка. Син часто усміхається та навіть кілька разів сказав мама, – з гордістю говорить Ніна Орел.
Зі слів жінки, ліки для Дмитра оплачує держава. Безоплатні для нього і курси реабілітації. Ніна Орел не полишає надії, що колись син сам піде.
Жінка щодня вивозить сина на прогулянку в дитячому візку. У їхній п’ятиповерхівці немає ні ліфта, ні пандусів. Та пані Ніна ні на що не скаржиться. Садить квіти навколо будинку, щоб її Дмитрик щодня бачив щось прекрасне.
