…Старші мешканці Війниці ще пам’ятають, як у середині 50-х років у їхнє село наїхали донецькі шахтарі. Не організовувати колгоспи чи осовічувати бандерівський край. Місію вони виконували дуже секретну. Розквартирували їх по селянських хатах, а на роботу хлопці зі степу донецького їздили до місцевого лісу. На запитання допитливих сільських дядьків, що ж вони там таке роблять, гірники лише посміювалися: «Оно вам нужно? Очень грязную работу делаем». Те, що брудною роботою займалися, селяни бачили й самі, бо приходили квартиранти додому справді забрьохані, – пише Вісник.
Землю вивозили тільки вночі у невідомому напрямку
Всю землю із тих шахт вивозили тільки вночі, й невідомо, куди стільки дівали. Будівництво розпочалося десь у 1955-му, а здали об’єкт у 60-му. Це вже набагато пізніше локачинське село дізналося, що ж насправді ховали від їхнього пильного ока в їхньому ж лісі. За огорожею з колючого дроту і сіткою, через яку пропускали струм напругою десять тисяч вольтів, у шахтах на глибині 30-40 метрів ховалися чотири шахтні пускові установки ракет Р-12 з ядерними боєголовками. Бо прикордонна Волинь, ставши після війни радянською, перетворилася на ракетний плацдарм СРСР, тримаючи під своїм прицілом капіталістичну Західну Європу. Всього не території Волинської області було побудовано сім подібних ракетних баз з 28 боєголовками ракети Р-1 сумарною потужністю 1 мегатонна, що дорівнювало 55 атомним бомбам, скинутим на Хіросіму в серпні 1945 року. Але як не приховували секретне будівництво у Війниці, «Голос Америки» повідомив про це у своєму ефірі вже на третій день, як ракетні комплекси змонтували. Витік такої секретної інформації міг бути тільки із серйозних джерел. Підозра впала на генерала Піньковського, який приїздив сюди і котрий виявився агентом англійської розвідки (його розстріляли за зраду Батьківщини у 67-му).
Офіцерів довозили на роботу автобусом з Луцька. Солдати з обслуговуючим персоналом нижчого рангу жили тут-таки, під лісом. Там були казарми, їдальня і все необхідне. На самій ракетній базі виросло ціле підземне містечко у три поверхи з бібліотеками, кімнатами відпочинку та іншим. Знаючі люди казали, що фактично вже у 1975-му, тобто через 15 років після завершення секретного будівництва, ці ракети втратили своє стратегічне значення, а демонтувати їх почали у 1978-му.
Кладовище ракетних ілюзій
Мені вдалося побувати на цьому кладовищі похованих ракетних ілюзій наприкінці 2000-х. Те, що залишилося від колишнього суперсекретного об’єкту, справило гнітюче враження. Споглядати, окрім слідів мародерства, там уже було нічого. Найцінніше повивозили вояки, а що вціліло – місцеві мешканці. Народ поживився тут трохи кабелями. Коли в селі школу будували, теж звідси кабелі дерли, офіцери не забороняли. Бетонні плити з дороги-бетонки теж продавали самі офіцери. Навіть люки від ракетних шахт кудись зникли. Один такий важив до трьох тонн, а їх чотири штуки було! Шахти заповнилися підземними водами і стояли фактично відкритими. Споглядати у їхню чорну безодню було дуже моторошно. І навіщо все це було? Щоб 15 років страхати Європу?
Десь вичитала, що будівництво таких пускових установок, як у Війниці, коштувало як мінімум 20 мільйонів рублів. Хоча насправді ціна цього всього ракетного начиння, будматеріалів, п’ять років роботи на секретній будові людей, привезених з інших областей, могла бути і значно більшою. Та хто тоді рахував гроші, що витрачалися на оборону? Фактично на цьому шматкові війницького лісу було зарито в землю цілу міську вулицю. Бо попросила спеціалістів «Діпроміста» підняти архіви й поцікавитися: скільки у ті часи коштувало будівництво дев’ятиповерхового будинку на 96 квартир. За цінами 1969 року – 981 тисячу 510 рублів. Тобто за 20 мільйонів рублів, закопаних у війницькому лісі, можна було б збудувати 20 таких будинків, або 24 п’ятиповерхівки по 144 квартири у кожній. Стільки новосіль не відсвяткували волиняни… А скільки мільйонів чи мільярдів закопано було ще на інших ракетних базах Волині, України, СРСР? У 1965 році на озброєнні в СРСР було 562 таких ракети, як у Війниці. Порахувала і жахнулася: замість них можна було збудувати для людей… 26880 квартир! Додайте сюди ще мільярди, витрачені на будівництво бомбосховищ, що їх повально будували з 1963 року у так званий період Карибської кризи, на іншу військову техніку, на утримання армії. І розумієш, що ми просто не могли жити краще. Наше майбутнє було поховане ось у таких ракетних базах та інших секретних об’єктах, що з’їдали левову частку радянського бюджету.
Ми ж дивуємося, що значна частина росіян в ХХІ столітті живуть у трущобах, гімно виливають через вікна зі своїх квартир і не знають, що таке унітаз. А сучасна Росія продовжує далі лякати світ ядерною дубинкою. Її майбутнє путін зараз вбиває у війні проти України, а достойне життя кількох поколінь знов поховане у війні та «сарматушках» (ядерна боєголовка), що дивляться на «соединенные штатушки». Але більшість з них цього не розуміє…
Ніна РОМАНЮК
