Боєць із позивним “Шалун” не хоче називати свого імені й показувати обличчя. Сам родом із Луганщини. З дитинства мріяв стати прикордонником, у 2021-му пішов на службу. За два роки побував у різних “гарячих точка”, місяць тому вийшов із Бахмута, зараз захищає кордон на Волині.
В інтерв’ю Суспільному прикордонник розповів про його рідне місто, яке нині в окупації, службу, друзів та війну.
У бійця батько колишній прикордонник. Тож він, каже, був зацікавлений цією професією. Мама підтримувала рішення сина завжди.
«Я розумів, що війна, але свого рішення б не змінив. Мені цікаво було, кінологи, різновиди несення служби на кордоні», – зізнається.
Коли пішов служити, потрапив у зону АТО, в місто Золоте, на стику з окупованим містом Первомайськ. Там служба була на блок-постах, перевірка документів, осіб, і звісно, нагляд за суміжною окупованою територією. У порівнянні з тим, що зараз, “квіточки”, додає військовий.
Частина місцевого населення була проти українських військових, частина — за.
«Завжди на кожній окупованій території є такі люди, звертати на них увагу не бачу сенсу», – зазначає.
Пізніше військовий брав участь у бойових діях під Кремінною, по всій Луганській області. Потім була ротація. Після того – Бахмут.
«Спочатку було складно, коли ще нічого було не зрозуміло, було недостатньо зброї, недостатньо засобів захисту, тобто бронежилетів, касок, цього було трохи малувато. По трохи все налагодилося», – каже він.
Прикордонник зізнається, що до останнього не вірив, що почнеться війна.
24 лютого, коли почалось повномасштабне вторгнення, він залишився без домівки. росіяни окупували його місто Старобільськ на Луганщині.
Рідним, на щастя, вдалось пізніше евакуюватися. Нині в місті, каже, процвітає беззаконня.
«Як “90-ті”, заходять в магазини і … Люди там більшість з домівок не виходить, зв’язку нема, інтернету нема, відрізані від світу», – розповідає військовий.
У Бахмут воїн потрапив чотири місяці тому. Місто було вже розбите..
«Нема там життя більше. Одна лише назва від міста залишилася. Кожен день гинуть люди, що наші, що їхні… як би це не звучало. Я був разом із “збройниками” та бійцями ТРО, нацгвардійцями, ми здійснювали оборонні й наступальні операції», – констатує боєць.
Ворога, який атакував їх в Бахмуті, воїн не може назвати військом. «Там більше процентів “м’яса”, але зброя, артилерія там вирішує дуже багато. А Бахмут тримається нині, каже, завдяки силі волі українських бійців.
Нині прикордонник несе службу на Волині. Зізнається, що трохи не звично від спокою, де не зривається нічого.
Каже, коли буде команда знову повертатися в зону бойових дій, – готовий: «Переживати будемо, коли війну виграємо. Зараз нема часу».
Військовий додає, що воює за всю Україну, бо вона – єдина. Але більше хочеться додому, на Луганщину, де народився і жив.
Служба прикордонника для нього – це першими зустрічати ворога, тримати оборону та надалі стримувати, хто б там не хотів піти.
Після перемоги військовий мріє поїхати на риболовлю, щоб відпочити, якм каже, спокійно, без метушні.
