До Дня матері, який в Україні відзначають цьогоріч 14 травня Суспільне підготувало цикл матеріалів «Бути мамою». За словами журналістки Олени Чернухи, яка працювала над проєктом, — усіх цих жінок об’єднує сила терпіння, нескінченна турбота та відданість дітям.
Сьогодні розповімо історію Наталії Ніколаєвої, яка понад рік чекає з російського полону свого сина-медика Дмитра.
47-річна Наталія Ніколаєва мама трьох дітей. Найстарший, 25-річний син Дмитро – військовий медик. Вже понад рік він перебуває у полоні. Жінка розповіла, що чекає на перемогу та повернення сина додому. Наталія Ніколаєва каже, що син Дмитро мріяв про військову службу з дитячого садочка. Хотів бути, як батько — військовим.
Наталія за освітою медикиня. Дмитро також закінчив медучилище і у 2018 році, після проходження строкової служби у Василькові, пішов служити за контрактом. Батьки про вибір сина, дізналися набагато пізніше.
Сказав: «Мам, на передовій не вистачає медиків, я іду на війну»,
Торік, 24 лютого, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Дмитро перебував у зоні бойових дій. Тоді, по відеозвязку, пані Наталя бачила його востаннє.
«Повномасштабне він зустрів в Широкино, казав, що їх позиції дуже сильно обстріляли з моря. Це була вже пята ротація», – пригадує Ммама Дмитра.
12 квітня лучанка дізналася, що син потрапив у полон із заводу Ілліча в Маріуполі.
«Прочитала повідомлення» «Мама, я в полоні». У мене почалася така істерика, що я не розуміла нічого», – зізнається пані Наталя.
Переживання та стреси похитнули здоровя. Торікв липні в жінки виявили онкозахворювання, вонам пережила операцію, шість хіміотерапій. Зараз перебуває в стані ремісії.
«На жаль, мінімізувати стрес від того, що ти другий рік не знаєш, що з твоєю дитиною, неможливо. Йому там набагато важче. Я мушу витримати, це все пережити, заради нього», – наголошує Наталія Ніколаєва.
Нині, аби відволіктися, жінка займається волонтерством, допомагає ЗСУ. Два місяці тому вийшла на роботу, щоб менше хвилюватись. Увесь вільний час проводить з найменшою донькою Олександрою. Дівчинка дуже боляче пережила хворобу мами.
«Життя продовжується. В мене є ще двоє дітей, які потребують моєї уваги і тепла», – заспокоює себе пані Наталя.
Лучанка зізнається, що не втрачає надії і вже другий рік з усіх сил шукає і чекає свого сина Дмитра.
«Намагаємося стукати в усі структури, куди тільки можна. Хто б не звільнявся, ніхто його ніде не бачив», – розповідає вона.
Торік, 30 серпня, отримала від сина листа датованого 30 травня.
«Лист був написаний російською мовою: «Мама, о очень желею, что редко говорил тебе, что люблю. А вернее вообще не говорил. Ти самая лучшая мама, я очень сильно тебя люблю, спасибо тебе за жизнь».
Щоранку, каже пані Наталя, перечитує останню переписку з сином в телефоні, в надії отримати бодай якусь звісточку.
Мама Дмитра каже, щоразу з надією дивиться відео з обміну полоненими і не знаходить свого сина, плаче, але щиро вірить.
